Карантин оголив інституційні проблеми державного риштування. Протикоронавірусна оборона виставила на суспільний огляд приховані протиріччя регіональних еліт із центральною владою, до Президента включно. А своєрідним спусковим гачком став скандал довкола київського ресторану «Велюр». Цей наддорогий ситний рай для гурманів-товстосумів попри всі карантинні заборони спокійнісінько і безборонно крутив собі звичний бізнес, точнісінько так, як і його недоторканний власник, нардеп від «Слуги народу» Микола Тищенко. Подейкують, саме йому у найвищих кабінетах доручено наглядати за столичною владою. А раніше ресторатор навіть заявляв про свої амбіції на крісло київського градоначальника.

Свиня, яку підклав центральній владі сей інтелектуал від каструль, спровокувала хвилю протестів. У Києві на Майдан вийшли дрібні підприємці, ресторатори та піцерійники розставили під президентським офісом столики і заходилися пригощати перехожих: «Карантин або ж для всіх, або ні для кого!» Ще раніше хвилі невдоволення пустили ринкові торговці, і ті покотилися од Запоріжжя до Чернівців. У місті Кам`янському на Дніпропетровщині продавці навіть самовільно захопили два ринки і відкрили торгівлю….

А що місцева влада, голови міських рад? У ці дні певною мірою прославився міський голова Черкас Анатолій Бондаренко. Він усіляко підтримував введення карантину, стежив за його дотриманням. Та з тиждень тому, не чекаючи обіцяних урядових рішень,  виконком під його орудою своїм рішенням увів у місті послаблення: запрацював у звичному режимі транспорт, дали добро на роботу кафе, перукарень, непродовольчих магазинів. Президент Володимир Зеленський публічно передав меру Черкас привіт і традиційно пообіцяв, що за бунтівника візьмуться правоохоронці. Бондаренко відповів, що не боїться, а на захист мера-однопартійця виступила «Батьківщина». Її лідерка Юлія Тимошенко заявила: «Місто стало символом спротиву всієї країни подвійним стандартам та беззаконню Президента». Господарсько-управлінський конфлікт, схоже, переріс у політичний.

Черкаський міський голова не один.  Схожі рішення ухвалив мукачівський голова Андрій Балога, керманич Дніпра Борис Філатов відмінив карантин у парках і скверах, правда, зробив так, щоб не вийти за урядові заборони. Про потребу адекватної реакції на пандемію коронавірусу не раз говорив зі Львова  Андрій Садовий. Ще на початку квітня розширив перелік осіб, що можуть користуватися громадським транспортом запорізький голова Володимир Буряк, за що отримав «чорну мітку» – виклик на допит. «Коли мені передали повістку, я спитав: як бути з людьми, які мають їздити на життєво необхідні процедури, зокрема гемодіаліз? Що робити запоріжцям, які повинні доглядати за паралізованими чи хворими літніми батьками?»  А що вже говорити про харківського «вільнолюбця» Геннадія Кернеса, який від початку опирався карантинним обмеженням, чи «хазяїна» Одеси Геннадія Труханова?

То що ж відбувається в регіонах, чому вдарила підковами  місцева еліта? Закриття підприємств малого і середнього бізнесу суттєво утяло надходження  до міських бюджетів. А це ж утримання шкіл і лікарень,  соціальної інфраструктури, робота міського транспорту, зарплати бюджетникам. Та й основні витрати на закупівлю медпрепаратів, захисного спорядження для боротьби з коронавірусом лягли на регіони. У Дніпрі лише у місцевий спецфонд  поклали майже 100 млн грн. А ще витрати на дезінфекцію, облаштування лікарень, на закупівлю для них найнеобхіднішого. І згадаймо патронований Офісом Президента гуманітарний рейс «Мрії», що доправив з Китаю захисні маски, окуляри та спецхалати. Президент Володимир Зеленський із гарячою промовою зустрічав літак на летовищі в Гостомелі. А невдовзі з’ясувалося: то був переважно комерційний вантаж, закуплений для реалізації в мережі «Епіцентр», що, як і отой горезвісний «Велюр», працювала увесь карантинний час!

Увівши низку заборон та обмежень, уряд і Верховна Рада, по суті, залишили регіони наодинці з проблемами,  що нагромаджувалися з кожним тижнем епідемії.  І при цьому моновлада від початку всіляко тиснула на місцеві органи влади, намагаючись підпорядкувати їхню роботу власним політичним інтересам.  Недавня гарячка-сверблячка із перевиборами Київського голови – один із багатьох прикладів. Але ж нинішньої осені чергові місцеві вибори! Спорожнивши міські бюджети, викликавши у людей незадоволення  карантином, центральна влада лишила під прицілом критики регіональних керівників. А вони не захотіли бути у тому політичному тирі відстріляними «зайчиками» і «ведмедиками». Навіщо мерам ставати на захист великих торговельних мереж і закривати місцеві базари?  У супермаркетах албанська капуста і російська цибуля утридорога, тоді як наш фермер у відчаї викидає вирощену редиску, цибулю й огірки на звалиська. Відчини йому ворота ринку – він і місцеву казну копійкою поповнить, і восени, дай Бог, за мера проголосує. Нічого особистого, логіка політичного моменту.

Місцеві голови представляють у радах різні політичні партії, часом, парламентські, а частіше, локальні. За словами столичного  голови Володимира Кличка, «зараз ідуть розмови у Верховній Раді про те, щоб обмежити участь цих маленьких партій в місцевих виборах, і що всі ці мери… повинні піти до представників політичного спектру, які перебувають у парламенті». Ясніше кажучи, до президентської партії «Слуга народу». Тому місцеві голови заговорили про об’єднання у власну політичну силу, яка піде на  вибори. Називають і можливого очільника, колишнього прем’єра, а ще раніше багаторічного голову Вінниці Володимира Гройсмана. Якщо цей проєкт зреалізують, то що завадить такій силі зайти у Верховну Раду, виставити кандидатуру на президентських виборах? Хіба що наше традиційне – внутрішні протиріччя.

Коронавірус зняв корони з багатьох державних мужів. З Президента і Прем’єра у тім числі. Натомість свої маленькі корони приміряють регіональні лідери. Але в тому криється ще одна небезпека. В одній із серій «Слуги народу» телепрезидент приймає керівників самостійних регіонів України… Тьху-тьху-тьху, не приведи Господи збутися квазіфедералізації. Бо вже одне збулося: Голобородька таки обрали Президентом….