Сімнадцять років тому з примарного, неясного спершу задуму, зате з рішучого бажання з’явився український літературний «Оскар»   –  «Коронація слова». Хтозна, чи сподівалися тоді Тетяна та Юрій Логуші, що їх подвижництво пустить таке міцне коріння і так заколоситься тим  мистецьким змаганням на національній письменницькій ниві? Певно ж, вірили, бо інакше б і «тин не в’язали», і немалі кошти з року в рік у ту Божу справу не офірували. Тепер ось пан Юрій каже: прямуємо до 20-річчя…

Напередодні «коронування» цьогорічних лауреатів, яке відбувалось у Колонній залі Київської міської адміністрації, Юрій Логуш говорив, зокрема: «Важко повірити, що так швидко сплинув час і що відбулась така феноменальна трансформація книжкового ринку та й письменницьких доль за ці 17 років. Пам’ятаємо, як в 90-тих книгарні зачинялися, нові письменники не з’являлися, навіть маститі романісти не видавалися. Ситуація була дуже важкою. Книжковий ринок всуціль запрудила чужа література. Українець, який хотів читати своє, не мав де взяти таку книжку. Тоді і зародилася та концепція, унікальна. Я розмовляв з багатьма письменниками закордоном, там письменницька доля, повірте, теж непроста. Щоб видатися, письменникові треба подолати неймовірні бар’єри. Перше –  потрібно знайти агента. Бо інакше до видавництва навіть не доступишся. І цей агент має тебе скрізь просувати. І все врешті залежить від уміння, розторопності та успішності того-таки агента.

У нас – інакше.

Ми ті всі бар’єри поруйнували. До нас може подати рукопис будь-хто. Всі рукописи переглядаються й оцінюються. І – що важливо – анонімно. Перший раунд – читають експерти, і не знають кого читають:  перед ними лише анонімний твір. В другому раунді твори оцінює професійне журі, але теж не знає, хто автори.. Ми не знаємо нічого про цих письменників аж до церемонії нагородження.

У день «коронації» відкриваємо конверти з лауреатами – і всі шоковані. Бо здобувають нагороди, звісно, і відомі письменники, але ще частіше – ті, хто вперше взяв перо, ризикнув, написав, подав твір на конкурс і виграв! Це може бути хлопчина 15-ти років або пенсіонер. Та будь-хто!

Так що ми створили свого роду чудо. Ніде в світі такого конкурсу нема. Нам про це говорив, зокрема, Пауло Коельйо. Ми потім цікавились, перевіряли –  і справді, ніде, в жодній країні такого нема.

А ще в цю нашу 17-ту нині «коронацію» ми згадуємо «Розстріляне відродження». Згадуємо цілу плеяду тих українських митців, які творили в 20-тих роках минулого століття. Більшість їх знищено. Сотні самобутніх національних письменників були вистріляні, заслані до Сибіру, доведені до самогубства. І якщо б наше військо, вже в нашу добу, не зупинило нову російську навалу, то 2014 рік став би роком наступного «розстріляного відродження». Це була б чергова смерть письменників і діячів української культури. І тому ми вдячні тим нашим хлопцям і дівчатам, які боронять сьогодні нашу країну на Сході, хто йде на жертву в ім’я майбутнього нашої держави.

… Ми ходимо сьогодні Києвом, і не віриться, що в нас війна. З одного боку це дуже болить, і це якось дико, а з іншого – це доказ того, як успішно наші воїни створюють цей оазис, цю ілюзію спокою і миру, захищають, зокрема, і нашу «Коронацію слова».

Ну, а в Колонній залі Київської мерії не було того вечора де яблуку впасти. Офіційно озвучено цілу низку імен нових українських авторів, «коронованих» переможців, які наповнюють вітчизняний книжковий ринок захоплюючою та конкурентоспроможною літературою. З-поміж них, напевно, і сценарії до майбутніх нових українських фільмів, як це вже вдалося раніше – з «Поводирем», «Іваном Силою» чи «Гніздом горлиці».

За 17 літ «Коронація слова» стала унікальним мультикультурним проектом, відкривши понад 600 нових імен. Схоже, без цього конкурсу,  переможні твори надовго лишилися б у рукописах, перев’язаних цупким шпагатом. Та що там говорити про літературних неофітів, коли без «Коронації слова» не було б чудових творів того ж Василя Шкляра чи Марії Матіос, Андрія Кокотюхи чи Ірен Роздобудько, Лариси Денисенко чи Галини Вдовиченко…

«Коронація» об’єднала чи не всю літературну Україну. Про конкурс начувані. Він вселяє надію кожному, хто чує в собі «рильського» чи «загребельного». Через те, скажімо, у престижній номінації «Романи» цього року поруч з дипломанткою, відомою київською поетесою Анною Малігон,  за її роман «Комахи свого бурштину», помічаємо херсонця, володаря першої премії Віктора Михайлова з романом «Останній бій Урус-Шайтана». У номінації «Кіносценарії» першу премію отримав художник з Вінниці Віктор Рибачук з його «Військовим доктором». А в номінації «П`єси» на п’єдесталі – письменник з Коломиї Ярослав Ярош…

Відкриттями стали Світлана Дідух-Романенко з Борисполя, яка перемогла одразу в двох номінаціях – «Пісенній ліриці» та «Віршованих творах для дітей». Леся Родіна прибула до столиці з чоловіком та немовлям з Козятинського району Вінниччини:  її віршований твір для дітей «Загадки-веселинки від бабусі Василинки» всіх просто вразив.

Анжеліка Рудницька наговорила багато приємних слів на адресу Анатолія Ройченка з Овідіополя Одеської області за пісню «Навари мені, мамо, борщу». Він має не лише другу премію в номінації «Пісенна лірика», а й спеціальну відзнаку від мистецької агенції «Територія А» – сертифікат на відвідини ресторану «Канапка», що славиться своїми неймовірного смаку борщами…

З 12-ти номінацій «Коронації слова» більшість лауреатів – нові імена в українському літературному процесі. А це значить, що національне художнє слово жебонить живими потічками і вливається у велике наше художнє Море.

Особливим і надзвичайно хвилюючим моментом стало нагородження в номінації «Золотий письменник». Це та номінація, де вшановують літераторів, хто видав свій твір українською мовою,тиражем понад 100 тисяч примірників. Директор Інституту літератури НАН України Микола Жулинський, Григорій Грабович, а також Юрій і Тетяна Логуш вручили цю відзнаку Раїсі Іванченко, Галині Вдовиченко, Іванові Драчу, Михайлові Слабошпицькому, Віктору Міняйлу, Дмитрові Павличку, Ігорю Помаранцеву, і, що найприємніше, мамі нашої славної колежанки, завідувачки НМЦ тележурналістики  Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Мар’яни Ангелової,  –  поетесі Тамарі Коломієць. З чим і її, і маму щиро вітаємо!