24 січня – вісімдесятилітній ювілей Володимира Петровича Крижанівського, народного депутата Верховної Ради І скликання (входив до складу тодішньої, справжньої Народної Ради, згодом був першим послом незалежної України в РФ). Вітаючи ювіляра, пригадався епізод шестилітньої давнини, занотований наприкінці січня 2014-го:

«Днями ходив у справжнє Середзем’я – на Лютеранську, поблизу Банкової. Там Асоціація нардепів (як правило, колишніх). Писав інтерв’ю з Володимиром Крижанівським для «Української Долі» (була така бойова газета, ми її під час тих подій ще роздавали на Майдані, – А.М.)

Основною темою розмови, звісно, був «російський чинник». На завершення запитав:

– Володимире Петровичу, в чому феномен Майдану?

– Майдан – це творіння українського народу. Що таке була Січ? Як казав Маркс – перша демократична республіка в Європі. Ми якось про це забуваємо. Маркс був далеко не дурень. Так, Січ трохи нагадувала liberum veto польської шляхти, але все-таки, це була демократія широких верств. Отакий ми народ. Я вам відверто хочу сказати, в чому феномен. Остання моя зустріч з Віктором Степановичем Черномирдіним (на той час Посол РФ в Україні, колишній прем’єр-міністр РФ,  – А.М.). Він уже був тяжко хворий, вже прощався з Україною, і до певної міри розумів, що він вже прощається з життям. От ми тут стоїмо з ним, коло цих воріт, на Лютеранській. Поговорили про все, обнялися, я йому побажав всього найкращого, впевнений в тому, що він подужає недугу. Розійшлися. Раптом він повертається до мене, і каже: «Володя! А ты был прав, мы действительно разные». Він колись, коли я відбував з Москви з посади Посла, закинув мені: «Ну, что он говорит, что мы разные!» Я йому відповів: «Да, мы разные, а что в этом страшного? Мы действительно разные. Вот природа придумала такую птицу – стерх. Есть белый стерх. Нет, она для чего-то придумала еще и серого стерха. Разве было недостаточно белого? Нет недостаточно. Вот есть русские, и есть украинцы. В этом прелесть. Единственное, мы не должны наступать на ваши мозоли, а вы на наши, и все будет прекрасно». І ви можете собі уявити: 8 років перебування в Україні цієї людини, надзвичайного прагматика, господарника до самої глибини душі, не митця з тонкою організацією натури… І, раптом, він каже останні слова: «Мы действительно разные». Ось в цьому феномен. Тому не може бути Майдану у Москві, а буде Болотная площадь… В цьому різниця між нами. Так, ми все ж таки не європейці. У німців був би орднунг, порядок: «Die erste Kolonne marschiert, die zweite Kolonne marschiert…» У поляків була б теж вольниця, кожен шляхтич – то є головний. Але у нас все-таки є організованість. Подивіться, яка самоорганізація народу. Ми українці такі. Саме тому Майдан – дивовижне явище, ми такі. А ось в Чехії поставили не такого, як треба людям, голову національного телебачення, – і 150 тисяч виходять з протестом у центр Праги. Тобто, вони теж уміють протестувати. Просто, вони не стояли би так довго. Тому що там набагато швидше розуміють: треба дослухатися людей.

Після розмови разом вийшли з будинку, пробиралися до Хрещатика крізь кордон «Беркуту». Показали посвідки, повільно розступаються і пропускають, кидаючи в наш бік недобрі косі погляди. Воно й зрозуміло: два вусані – типові «вуйки».

– Якби ти знав, як вони нас з тобою ненавидять, – озвався Петрович. – Дай їм волю – розірвали б...

Якось одразу пригадалися велети-орки. Орки (англ. Orcs) – у легендаріумі Джона Р. Р. Толкіна – злобний, варварський народ, що підпорядковувався Темному Володареві і становив основу його збройних сил. Якраз незадовго, під час зимових канікул, ходили разом з онуком у кіно, дивилися «Хоббіт. Пустка Смоґа». Але того дня на Лютеранській – це був не 3D фільм, а життя…»