Це історія про те, як людина позбувається комплексу неповноцінності і стає інтелектуалом.

Американський письменник Даніел Кіз уперше опублікував оповідання під назвою «Квіти для Елджернона» ще в 1959 році. І здобув премію Г’юго в номінації: науково-фантастичне оповідання. Згодом цю назву перебрав розлогий науково-фантастичний роман.  Його поява окремою книжкою була такою ж щасливою її відзначили нагородою  Неб’юла.

Роман я перечитала декілька разів. Стиль Деніела Кіза настільки захоплюючий, що текст «поглинаєш» відразу, отримуючи неймовірне задоволення від яскравого сюжету, мови, несподіваних поворотів, кульмінацій та розв’язок. А перечитуючи роман, неодмінно знаходиш щось нове. Знов і знов.

Що найбільше змусило мене задуматись, читаючи цю книжку? Усвідомлення, що всі ми — Чарлі Гордон. Вам не обов’язково страждати на деменцію чи хворобу Альцгеймера, адже з віком неминуче «міліють»  когнітивні здібності. Гинуть клітини, погіршується сон… Але є рятівні духовні знаки: віра, надія, любов… Часто саме вони вказують єдиний вихід з найскладніших житейських ситуацій.

У книжці добре виписано той тривожний стан, коли пригасає співчуття до ближнього. Чарлі має стати розумним, щоб ми могли його цінувати. Якби він не мав цікавої історії пережитого, коли  був  іще  «розумним» (у звичному сприйнятті цього слова), ми б легко забули цього героя.

Кіз майстер супротивного! Він протиставляє інтелект емпатії, коли інтелект починає набувати певної міри абсурду. Якоїсь миті я навіть засумнівалася, чи ця тема взагалі вартує уваги.  Чи є наявність розуму визначальною умовою, аби ідентифікувати в людині людину? Втім, це точно є  нагодою задуматися про те, що й ми, студенти, прагнемо розуму. Одначе чи завжди це збігається з високоморальними нормами наших стосунків із ближніми?

Автор роману «Квіти для Елджернона» наголошує на важливості емпатії у людських стосунках і акцентує на обмеженні суто інтелектуальних пошуків. Роман переконливо нагадує: справжній інтелект потребує балансу когнітивного та емоційного. Ця емпатія є важливою для значущих людських зв’язків.

Неважко зрозуміти, чому «Квіти для Елджернона» вважають класикою. Складні персонажі (попри те, що подекуди здаються трохи застарілими), стилістика  написаного дає уявлення про головного героя, який швидко змінюється. Та й справді унікальна історія.

Не стверджуватиму, що це приємна книжка для легкого чтива. Кіз, певне, мав намір написати трагедію. Бо це йому вдалося. Талановитою оповіддю про  складність людського осмисленого буття серед осіб, на тебе подібних, та моральний вибір кожного в цьому співіснуванні.