Російська навала перевернула з ніг на голову життя двадцятирічної мешканки Херсонщини Лілії.

Лілія – студентка факультету психології Херсонського державного університету. Народилася та проживала у Скадовську, але на момент повномасштабного вторгнення дівчина перебувала у Херсоні. Пів року, прожиті в окупації, виявилися для неї неабияким випробуванням. Але у цих умовах рішення виїхати далося важко.

– Переді мною, – зізнається Лілія, – постав вибір: залишитися з рідними у своїй домівці і стати заручницею, або виїхати, залишивши найрідніших, але мати право на вільний голос, майбутнє, навчання. Вибрала друге.

Мама дівчини – староста села. Відомо багато випадків, коли окупанти примусово схиляли очільників сільських громад до співпраці. Саме це, за словами Лілії, найбільше вплинуло на рішення родини виїхати з окупованої території.

– До нас приїздили, пропонували мамі підтримати «нову владу», але вона щоразу рішуче відмовлялася, – розповідає Лілія.

Нарешті зрозуміли: жити так далі не зможуть. Було два способи потрапити на підконтрольну територію: через окупований Крим, або через Запорізьку область. Попри небезпеку потрапити під обстріли, урадили обрати другий варіант.

– Залишали вдома усе: і майно, і рідних, адже бабуся й дідусь зосталися в окупації, – згадує Лілія. – Але найважче було перетнути «кордон» між окупованою та вільною територією. Там на блокпостах перевіряли усе: речі, телефони, ноутбуки.

Лілія від народження говорить українською. І принципово відповідала рідною мовою навіть російським військовим на блокпостах. Хоча й розуміла, що цим може накликати ворожу лють.

– Так, боялася, але переходити на мову ворога не хотіла і не збиралася, – продовжує розповідь Лілія. – Мене принизили за те, що розмовляю українською, але я сказала, що не володію російською мовою. І мене примусили відповідати англійською, щоб не чути моєї рідної мови, адже для них вона була ненависною.

Тепер Лілія чекає, поки ЗСУ поженуть окупанта з її отчини. Чекає першої ж нагоди повернутися.

– Знаю, що в будь-якому випадку повернуся, і це буде скоро. Потім, можливо, переїду до Києва. Мені тут подобається, але хочеться додому. І ще дуже хочу, щоб кожен, хто став на бік ворога, поніс найсуворіше покарання – як за тяжкий злочин.