Владислав Шалота,  випускник Київського університету імені Бориса Грінченка, – нині футбольний коментатор, працює на матчах турнірів різних масштабів, які транслюють декілька онлайн-платформ і телеканалів.

–  Владиславе, коли чітко усвідомили що хочете стати коментатором?

– Чітко усвідомив? Ну, це був дев’ятий клас школи, напевно. Тоді вже тривалий час грав у футбол, але далі займатися цим професійно не міг. А без нього себе не уявляв. Так і постав вибір: або вчитися на тренера, або йти у спортивну журналістику. Вибрав другий шлях, з дев’ятого класу вирішив, що буду коментатором. Тим паче тоді з’явився футбольний симулятор FIFA, озвучений російською мовою, і я загорівся бажанням: у телевізорі чи у комп’ютерній грі повинен звучати мій голос.

–  Пригадаєте перший досвід коментаторської роботи? Хвилювалися?

– Та як без хвилювання? Без нього неможливо, думаю. А моя перша трансляція –коли я ще працював на «UA: Першому». Мені довірили коментувати біатлон – один із найрейтинговіших видів спорту на цьому каналі. Пам’ятаю, як подали сигнал: «Ефір!». Розумію, що я вже маю говорити, беру в руки стартовий протокол, у мене губляться абсолютно всі слова, я просто забуваю українську та й усі інші мови, які знаю. Дивлюсь на свої руки, а в мене той аркуш ходором ходить… Це страшне було… Тоді розгубився, взагалі не знав, що робити. Звичайно, той ефір був не найкращим у моєму житті. Такий видався початок, але все одно завжди треба з чогось починати. А перша практика коментування була під час «Богатирських ігор». Мені тоді на «Першому» сказали: є програма і її треба озвучити. Але це був не прямий ефір, а запис, тому звісно, нервів на це поклав менше. Але все одно страшно. З «Богатирськими іграми» вийшло краще, ніж з біатлоном, отримав такий собі старт у майбутнє.

– Як готуєтеся до ефіру?

– Особливо налаштовуватися на ефір мені вже не потрібно, допомагає певний досвід. Якщо брати футбольний матч, готуюся до його висвітлення десь півтори години – шукаю останню інформацію. Не беру до уваги перегляд попереднього матчу, якщо, наприклад, коментую Лігу Чемпіонів, як-от матч «Реал» – «Ліверпуль». Вдома передивився кілька останніх матчів обох команд, і цей час теж можна вважати підготовкою до ефіру, але це вже більше мій «фанатський» досвід, коли просто сидиш і дивишся футбол. А якщо збирати інформацію, яку потім доношу глядачам в ефірі, то це десь години півтори, ну і плюс приїжджаєш на роботу за дві години до ефіру, щоб побачити стартовий склад, проаналізувати його, знайти для себе якісь «штуки». Загалом, якщо усе врахувати, це три години забирає. Раніше думав, що треба значно більше часу. До перших ефірів на каналі «Футбол» я взагалі готувався, не знаю як, добу, напевно. Намагався знайти все, що можна розказати. Вже згодом зрозумів, що велика кількість інформації – це мінус, бо її треба фільтрувати так, щоб вийшла цікава  розповідь.

– Важко працювати у тандемі з іншими колегами по цеху, на пару з кимось? 

– Та класно, мені комфортно! Знаю колег, яким не дуже подобається така робота, а мене цілком влаштовує. Люблю, коли в ефірі виникає діалог коментаторів; коли я розганяю якусь думку, інший її підхоплює, і в нас відбувається живе спілкування. Або коли твій колега почне думку, а ти її підхоплюєш… Таким чином можна дати більше в плані емоцій, аналізу матчу. За той час, поки твій колега інформує, можеш зосередитися на картинці, шукати для себе якісь моменти. Бо, як на мене, коли говориш в ефірі, стає важче концентруватися на якихось деталях гри. А в парі якось звучить мобільніше – це моя думка. З того досвіду, що мав, мені здається, що людям більше подобається «парний коментар».

– Маєте свої поради коментаторам-початківцям?

– Я, напевно, ще сам коментатор-початківець, враховуючи те, що працюю недовго (сміється). Намагаюся набиратися досвіду від старших колег, але порадив би сідати та коментувати матч по телевізору з вимкненим звуком. Сам якось намагався таким чином «розговоритися». Я із тих коментаторів, які люблять емоційність, люблять «давати динаміку». А ти, хто тільки-но готує себе для цієї професії, порадив би намагатися динамічно говорити. Бо всі кажуть, що коментаторство це просто. Знаю таких, які спробували прокоментувати матч, і в них абсолютно нічого не вийшло. Все не так просто, як здається, наша робота потребує значної кількості знань. Потрібно знати матеріал, слідкувати за футболом, насамперед, любити його. Слід розуміти, що робиш, знайти свій стиль. І, звісно ж, практикуватися, адже ніхто так просто не візьме вас із вулиці і не посадить коментувати. Треба мати якусь базу. Навіть такі тренування вдома допоможуть. Особливо добре, коли маєте знайомого, хто може проаналізувати ваш матеріал.

Отже – знати і любити футбол, практикуватися і ще раз практикуватися. В такому випадку можете сподіватися на успіх.