Після нового замаху на Аміну Окуєву та Адама Осмаєва хтось потирає руки. Звірство біля Глевахи під Києвом стало по-своєму  повторенням даласького сценарію листопада 1963 року чи мюнхенського – жовтня 1959-го. Не важливо які освальди чи сташинські направляли цього разу дуло у голову славетної доньки чеченського народу, патріотки України. Важливо, що всі ці жертви у різні роки, схоже, вибирали мстиві жерці одного капища – того, за Кремлівською стіною.

Аміна з батьками після другої Чеченської війни переїхала до Одеси, тут закінчила медінститут. Після революції Гідності була фельдшером добровольчих батальйонів  «Київ-2» і «Золоті ворота». У Міжнародному миротворчому батальйоні імені Джохара Дудаєва, яким командував загиблий під Дебальцево Іса Мунаєв, служила прес-офіцером.

Там, біля Глевахи вона втретє порятувала свого чоловіка Адама Осмаєва від загибелі. Вперше, коли за часів Януковича відстоювала його від безпідставної видачі Росії за вигаданими звинуваченнями в підготовці замаху на Владіміра Путіна. Цього літа вона поранила кілера-кадировця – той за підробними документами приїхав до України і, назвавшись журналістом іноземного видання, напросився на зустріч з подружжям. Найманець вистрілив Адаму в груди, а потім був постріл Аміни. А на залізничному переїзді автоматна черга душогуба дісталася їй…

Нагадаємо, що на початку вересня у столиці, біля Бесарабського ринку, підірвали в автомобілі Тимура Махаурі. То був четвертий замах на бійця батальйону шейха Мансура, непримиренного до путінського режиму, і особистого ворога Рамзана Кадирова.

А почалася цьогорічна хвиля терористичних атак на Україну з убивства в Києві екс-депутата російської Держдуми Дениса Вороненкова. Він отримав українське громадянство і виступав офіційним свідком у кримінальній справі із розслідування анексії Криму та російської агресії на Донбасі. За  словами Генпрокурора Юрія Луценка, замовником убивства Вороненкова був підконтрольний ФСБ кримінальний авторитет Володимир Тюрін, колишній цивільний чоловік Марії Максакової – вдови Вороненкова.

«Мотивом вбивства стала стурбованість Кремля тим, що Вороненков почав давати свідчення в Україні».

«Навіщо це потрібно Владіміру Путіну?», – запитаєте ви. Дуже часто найскладніші і найзаплутаніші справи мають просте пояснення і примітивну мету. Іосіф Сталін-Джугашвілі вигадав «загострення класової боротьби» з наближенням до світлого комуністичного раю – чудовий привід для розправи над внутріпартійною опозицією і побудови одноосібної диктатури. Залізна сталінська рука дотяглася льодорубом агента НКВС Меркадера до більшовика Троцького аж у Мексиці.

«Класова боротьба» розв’язувала руки комуністичним опричникам у поневоленні радянських народів, у ліквідації національних лідерів, що кликали до боротьби із більшовицьким «самодєржавієм».  Коробку цукерок, яку презентував у Роттердамі штатний «енкаведист» Судоплатов лідеру ОУН, оборонцю Києва від московської навали Євгену Коновальцю, начиняли вибухівкою ті ж довгі  руки. Зрештою, «класовими ворогами», а насправді, дармовою і безправною робочою силою зручно було набивати безкінечні ешелони сталінізму, що штурмували вічну мерзлоту Колими. А страх у тих, хто залишався на волі, чи сліпа віра обдурених чудово цементували «блок комуністів і безпартійних» навколо вождя і його вірнопідданих вождиків.

Згадайте: шлях до одноосібної диктатури Владімір Путін розпочав із «загострення тероризму». Вибухи житлових будинків у Москві  «сплотілі» росіян навколо новоспеченого вождя. У тероризмі звинуватили чеченських патріотів, які домагалися виходу із тюрми народів. «ФСБ підриває Росію» – так назвали свою книгу полковник ФСБ Олександр Литвиненко і журналіст Юрій Фельштинський. У ній автори вказували на руку Кремля у підготовці терактів.  Чи варто нагадувати, що у лондонському кафе саме та рука і скропила  радіоактивним полонієм чашку Литвиненка? Напевне, холодні пальці-щупальця вимацують і Фельштинського в Америці…

Коли з’являється небезпечний «ворог», люди беззастережно вірять своєму керманичу, який «знає куди йти». А його дорога – до самодержавства і диктатури.  «Теракти» розв’язали руки Кремлю у зачистці Чечні і внутрішньої опозиції, в узурпації влади Владіміром І. Тоді ж у Рязані мешканці одного з будинків помітили, що їхній підвал мінують  вибухівкою. Кремль згодом пояснив: то «навчання». Але чого «навчалися» не піском, чого набили мішки гексогеном ще й установили таймер? Дивно, після рязанського «тренування» будинки в Росії більше не підривали. У Кремлі вирішили, що досить «сплачівать?»

Сьогодні Україна несе собою смерть новітній імперії, яку Путін заходився відновлювати митними та оборонними союзами, поширенням ідей «русского міра і православія» на всіх теренах колишнього СРСР. «Там, где русский, там и Россия», – під таким гаслом веде експансію кремлівський режим, намагаючись і цим  підірвати Україну. Звісно, не гребуючи і старою недоброю вибухівкою. Тероризм – перевірена зброя Владіміра Путіна, взята ним із рук Іосіфа Сталіна.  Нею можна поквитатися зі своїми опонентами чи відвертими ворогами, а заодно накинути людям петлю страху, засіяти наш розум недовір’ям до своєї влади. І розчистити дорогу проросійським політикам-колаборантам, як не раз було в нашій історії.

«Загострення тероризму» в Україні добре згодувати і росіянам. У їхніх головах образ «головоріза»-чеченця замінили  новоспеченим «правосєком-бєндєровцем». Попереду у Владіміра Путіна вибори. А хіба до хліба з маслом, до демократії і свобод, коли «нада тєснєє сплатіцца пєрєд угрозой внєшнєва врага»?