Відтворюю десятилітні події Революції Гідності. Разом з моїм батьком Олександром Власенком.

– Я не був активним учасником Майдану, – зауважує він. – Приїздив туди тільки у вихідні, але вперше з’явився там 26-го чи 27 листопада – ще до розгону студентів силовиками. Був по роботі в Києві, але вже знав, що на Майдані збираються студенти, і мені хотілося побути разом з ними, підтримати їх.

Після того, як не підписали Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом, на душі було паскудно. Ясно розумыв, що ми знову втягуємося в орбіту Росії.

– Який настрій тоді панував на Майдані?

– Нічого революційного там на той час не відчувалося. На майдані тоді було, напевне, зо дві сотні людей. Переважно студенти, аде були й люди старшого віку. Біля стели стояли колонки та стійка з мікрофоном. Молодь висловлювалася, що думає, – там зібралися люди, котрі не могли не прийти. Ця непідписана угода викликала величезне обурення у суспільстві. Найбільше – серед студентства, бо це таки радикальна верства нашого суспільства.

По щирості, я мало вірив у те, що цю ситуацію з відмовою влади Януковича від європейського курсу України можна розвернути назад. Думаю, у студентів тоді теж було мало сподівань. Але вони не могли мовчати, вони зібралися на Майдані і завзято доводили, що нам вигідна асоціація з Європою, що Європейський Союз – це 350 млн населення, а Росія зі своїми 140-ма мільйонами населення, економічною стагнацією та автократичною владою у жодне порівняння не йде. У виступах молодих бриніло обурення. За ініціативи студентів люди просто на майдані писали колективне звернення до Януковича – на довгому папері, що нагадував рулон шпалер. Єдине, що ініціатори просили: не писати матюків. Проте саме їх і хотілося писати, а більше нічого.

– А сам щось там написав?

– Так, не пам’ятаю дослівно, але сенс був той: «щоб ти здох, Янукович».

– Кого з відомих осіб застав на Майдані?

– Зустрів Юрія Луценка. Він нещодавно вийшов із в’язниці. Його запросили до мікрофона. Він розповідав про режим Януковича, намагався протидіяти йому, говорив про умови ув’язнення. Але ніхто не закликав до повалення влади. Все було спокійно, мирно, однак величезне незадоволення рішенням Януковича панувало.

– А коли мирний протест перетворився на революцію?

– Про це тепер знають, напевно, всі. Це сталося після розгону студентів 30 листопада 2013 року. Наскільки пам’ятаю, 1 грудня була субота, і тоді на майдан Незалежності вже вийшло дуже багато людей – десятки тисяч. Оце вже був революційний протест.

8 грудня, теж у суботу, в мене був вихідний, тому я одразу поїхав на Майдан. Не міг не поїхати, сидіти вдома було нестерпно, коли такі події відбуваються. Там було море людей, наче вийшов весь Київ. Народ повністю заповнив Хрещатик, прилеглі вулиці. Де-не-де стояла міліція, але на вигляд це були строковики внутрішніх військ, зовсім молоді хлопці, на них ніхто не звертав уваги. Хоча після кривавого розгону студентів була велика ненависть людей до «Беркута» та й загалом до міліції.

– Тоді вже зводили барикади?

– Та ні, жодних барикад ще не було. Навіть загорож не виставили. Їх просто неможливо було побудувати за такої маси народу. На Хрещатику, на майдані Незалежності, щоб розуміла, була така тиснява, як у маршрутці в годину «пік». Рухалися протискаючись. Справді, тоді вийшов весь Київ! А от наступного разу, коли туди повернувся, це був кінець грудня, на Майдані вже стояли барикади, вже були намети – там уже жили люди. Ця територія була вільна від влади тогочасного режиму. Майдан жив за своїми правилами. Люди там тренувалися відбивати штурм «Беркута». Бо влада вже робила перші спроби цей організований Майдан розігнати. Відчувалося, що протестувальники налаштовані рішуче, вже зустрічав людей в касках, вони були організовані. Я розумів, що на моїх очах пишеться найкраща за останні 80 років сторінка історії України. Вдивлявся в і обличчя майданівців, дуже хотілося запам’ятати цих людей. І, звичайно, допомогти їм.

– Ходило багато чуток, мовляв, Майдан був проплачений…

– Це маячня! Скільки не був на Майдані – жодного разу не бачив, щоб хтось комусь там видавав гроші. І такого, я впевнений, не було. Бачив умови, в яких ці люди перебували – на холоді, не скажу, що голодні – там готували їжу у великих казанах, і Майдан в принципі міг нагодувати, всіх, хто цього потребував. А ті, хто поширював усякі брехні про Майдан, боялися підійти туди ближче, ніж за кількадесят кілометрів. На мою думку, це були ті, що голосували за «партію регіонів», які займалися фальсифікували вибори – бігали з відкріпними талонами, голосували за гроші. Вони просто судили наших по собі.

– А з твого оточення всі підтримували тебе і події на Майдані?

– Ще раз кажу: я не був активним учасником тих подій. І нічого героїчного там не робив – просто привозив туди теплі речі і те, що потребували майданівці. У моєму оточенні дві третини людей підтримували Майдан. Звісно, вдома підтримували всі: і ти, і мама, хоча вона трохи переживала за ці мої поїздки. А от на роботі підтримували далеко не всі. Там були прихильники «регіоналів» та Януковича. Навіть рідний брат мене тоді не підтримав, бо дуже прохолодно ставився до ідей Євромайдану. Напевно, колишніх комуністів не буває. Було справді багато людей, котрі не розуміли, що відбувається. Для них поняття «Незалежність», «Суверенітет» – це просто порожні звуки. Про таких кажу: «Жиє, хліб жує».

– Ти згадав, що допомагав майданівцям теплим одягом та іншими необхідними речами. А багато людей отак допомагало?

– Зима 2013-2014-го була доволі сувора, стояли морози. Звичайно, майданівці потребували теплих речей, технічний спирт для розпалювання. У мене було його вдосталь – оце все я привозив. На Майдані стояли намети із назвами міст, областей, наприклад, з написом «Чернігівська область», звідки я родом. Оцей намет стояв через дорогу від Будинку профспілок, який потім згорів. Тож туди, своїм землякам я привозив допомогу. Не так багато – скільки міг, стільки і привозив. Скажу так: з мого оточення охочих поїхати зі мною не було – люди боялися приїздити туди, бо влада погрожувала, надсилала повідомлення на телефони, що знає, де абонент у цей момент перебуває.

– На твій погляд, події на Майдані – це трагедія чи успіх та перемога?

– Незважаючи на всі страшні жертви, вважаю, що Майдан – це найкраще, що відбулося з Україною за останні 100 років. Люди відчули знов себе українцями. Особисто я став пишатися, що живу у своїй країні, що я українець, бо був такий наратив, що ми будемо терпіти до смерті вчинки влади і що ми ні на що не здатні. А українці показали: терпіти вже ніколи не будемо. Це все завдяки Небесній Сотні. Ми повинні завжди про них пам’ятати, адже це неоцінений вклад. Завдяки ним почала відроджуватися Україна, я в цьому певен. Майдан цінний для українців, а не для тих, кого називаю хохлами, котрим абсолютно все одно, якою мовою розмовляти і чи є держава Україна, і для яких москалі – брати.