Росіяни славляться унікальним умінням хизуватися брехнею. Прапор украли в нідерландців, матрьошку – у японців, балалайку – у німців, гімн «підслухали» в українського композитора Миколи Лисенка, а автомобіль ВАЗ-2101, у простонародді «жигуль», – насправді італійський «Fiat 12». І цей список безсоромно краденого можна подовжувати ще ой як довго. Але в чому нашого східного сусіда можна справді назвати неперевершеним злодіякою – то це у привласненні чужої історії. І ми, українці, при цьому злочині чи не за найбільших свідків і потерпілих.

Після 2014 року росіяни, окрім безстидно проголошеної крадійської мантри про давньоруську народність та «пряму спадкоємність» російською державою Русі, озвучують претензії… навіть на античну та скіфську спадщини. Об’єктивно про тогочасний період російського буття й мови не може бути, бо як можна означити те, чого не існувало в природі? Та що ж робити, коли нема, але хочеться? Правильно, поцупити. На загальнодержавному рівні новоімперці з московського кремля (до слова, також змавпованого архітектором з італійського оригіналу) і нині привласнюють цінності, викрадені з музеїв тимчасово окупованих територій України, бо, мовляв, вони теж «іх собстєнность». Тому так скаженіли московські герострати, коли Високий суд Нідерландів постановив передати експозицію скіфського золота з колекції окупованих кримських музеїв законній власниці – Україні.

Чи була взагалі російська культура пов’язана зі скіфами? Народ, який Геродот називав скіфами, жив переважно на теренах сучасної України. А от східніше від них, якраз на території теперішньої росії, мешкали сармати, масагети, саки. Вони мали схожу зі скіфами Північного Причорномор’я матеріальну культуру, проте й помітно іншу. Але офіційна історіографія росії жодної різниці між цими народами вперто не бачить. Російських школярів навчають «історіі отєчєства», в якій Скіфське царство згадують як «одне з перших на території Росії».

Будь-які істинні наукові аргументи байдужі росіянам – вони прагнуть лише підтасовувати історію під свої наративи. Директор Ермітажу Міхаіл Піотровскій в інтерв’ю «Російській газеті», виправдовуючи варварську війну в Україні, заявив: росія, мовляв, росія має аргументовані права називатися Європою, «тому що на півдні Росії у нас є антична спадщина – Херсонес, Керч, Тамань. А хто має античну спадщину – той Європа. У Норвегії, наприклад, ніякої античної спадщини немає, бо там ані грецьких колоній, ані римських легіонів». І в запалі великодержавного месіанізму заявив, що їхні виставки за кордоном є «потужним культурним наступом», так званою спецоперацією. Очевидно, що метою такого «наступу» є вкорінення у світову спільноту сфабрикованої історії.

«Матеріальними аргументами» для просування московського історичного фальсифікуту виступають археологічні артефакти, вивезені російською імперією з колоніальної України, і безсоромно названі «історічєскім наслєдієм». Звісно, ніякої згадки про те, що знайдені вони на території сучасної України, немає. Наприклад, серед перлин колекції Ермітажу у Санкт-Петербурзі – золотий гребінь з кургану Солоха (Дніпропетровщина), постійний експонат виставок в росії та поза її межами. Або ж срібна із позолотою амфора з кургану Чортомлик (та ж таки Дніпропетровщина) вагою близько 10 кілограмів.

Золотий гребінь з кургану Солоха

Срібна ваза-амфора з кургану Чортомлик

Так, на час привласнення діяло інше законодавство: тоді все найцінніше з історичних знахідок вивозили до столиці СРСР чи тодішнього Ленінграда. Очевидно, що тепер добровільно росія, яка одноосібно нарекла себе правонаступницею Радянського Союзу, нічого не повертатиме. Але новітні факти вивезення українських культурних цінностей з тимчасово окупованих територій до країни-окупанта – це вже однозначно воєнний злочин і грубе порушення міжнародного права. Їх фіксує низка нормативно-правових актів, таких як Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, стаття 56 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року. Також додатковий, від 8 червня 1977 року, протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.

Нагадаємо деталі вже згадуваної спроби росією відкрито пограбувати Україну в європейському Амстердамі. Незадовго до окупації Криму Київський музей історичних коштовностей та чотири кримських музеї сформували виставку «Крим: золото і таємниці Чорного моря». В цій детективній історії експонати помилково названо «скіфським золотом», попри те що виставка містить побутові речі кримських готів, ювелірні вироби гунів, предмети декоративного мистецтва античних греків. Експозицію демонстрували у німецькому Бонні, а звідти перевезли у Нідерланди, де вона й «застрягла» після окупації рашистами Криму. Артефакти з київського музею нідерландський уряд повернув, а що робити з кримською частиною експозиції – не знали. У грудні 2016 року Окружний суд Амстердама ухвалив рішення повернути експонати Україні, проте 2017 року російська сторона направила апеляцію. Після майже десятилітньої тяганини 9 червня 2023 року стало відомо, що Верховний суд Нідерландів зобов’язав музей Алларда Пірсона передати експонати Національному музею історії України. 27 листопада 2694 кілограмів стародавніх скарбів вантажівкою завезли на територію Києво-Печерської Лаври, – про це повідомила у Facebook пресслужба Київської митниці.

Світлини: Facebook Київська митниця

А тимчасом росіяни продовжують викрадати артефакти з окупованих українських територій. І навіть взялися проводити там розкопки. 27 квітня 2022 у Запорізький ОВА повідомили про викрадення окупантами колекції скіфського золота IV ст. до н.е. Восени 2022 року росіяни пограбували художній музей у тоді ще окупованому Херсоні. Складно встановити точну кількість вивезених культурних цінностей, але вже йдеться про щонайменше кілька десятків тисяч.

Питання реституції культурних цінностей не можна відкладати «до перемоги», адже саме їх Росія використовує для дискредитування української історії й заперечення нашого права на самостійне існування як незалежної держави. Тепер, коли історія зі скіфськими артефактами набула світового розголосу, варто посилити боротьбу за повернення росією вкрадених в Україні історичних, культурних, духовних матеріальних набутків – найменше зволікання загрожує нам тяжкими і непоправними втратами.