Вертеп – молитовне прославлення Бога за допомогою театрального дійства, яке, на думку українсько-польського етнографа Еразма Ізопольського поширилося в Україні на початку 1600-х років.

Секрети вертепу детально виклав у своїх працях етнограф Микола Маркевич. Авторами та виконавцями вертепу, за його твердженнями, були здебільшого міщани, дяки, школярі та церковні співаки, які носили по хатах рукотворний ляльковий театр:

«Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами, зроблений з тоненьких дошок і картону. Верхній поверх – це балюстрада, за якою відбувається містерія, а саме: Вифлеєм. Нижній – трон царя Ірода: долівку обклеєно хутром, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки, кожна прикріплена до дроту. Під долівкою є кінець дроту: саме за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник заводить у двері… Розмова (від імені ляльок) відбувається поміж дячками, співаками й бурсаками пискливим голосом або ж басом – залежить від потреби. На нижньому поверсі й відбувається вся друга частина вистави».

Вартує уваги вертепне дійство, що складається з двох частин: різдвяної драми й сатирично-побутової інтермедії. Участь беруть до сорока персонажів. Незмінними героями драми є Царі-волхви, Ірод, Вояк, Рахіль, Смерть, Чорт. Друга частина – народна. Вона залежить від місцевих умов, історичного періоду й, власне, здібностей самого вертепника. Тому кожного разу ця частина змінювалася. В ній переважають персонажі: Мужик (Хлоп), Пастух, Баба з Дідом, Парубок і Дівка, Генерал, Офіцер, Солдат-москаль тощо. Головним позитивним героєм є Запорожець, який під сміх та оплески глядачів завжди перемагає нечисту силу і всіляких гнобителів простого люду.

За переконанням Миколи Маркевича сценарії вертепів писали українці.

Дослідники, вертепної драми (В. Перетц, М. Петров, Є. Марковський та інші), не заперечували українське походження першої частини драми та вважали, що навіть, «якщо вона й не була створена цілком в Академії Київській, то все одно дістала там поважне літературне оформлення».

Повторюся: друга частина вертепу – витвір самого народу, яскраве відображення українського побуту, традицій, колориту певного регіону.

Приміром, Сокиринський вертеп демонструє побут XVIII століття.

Сокиринський вертеп. Музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Усі жінки вбрані у плахти, запаски та білі вишиті сорочки. У дівчат заплетені коси зі стрічками, молодиці носять очіпки. Запорожець у звичному одязі тогочасного козака-запорожця.

А ось Батуринський вертеп вже представляє народну колористику ХІХ століття.

Батуринська громада

Маємо дещо змінений одяг дійових осіб. Адже це були часи, коли Україна втратила будь-яку автономію й цілком залежала від росії. Запорожця вже зображали як народного блазня, що просто розважає публіку дотепами, танцями та бійкою. З’являється багато різноманітних фігур: генерали, офіцери, солдати, купці, козаки, селяни та пани. Усі у відповідному вбранні.

Цікавим є також Межигірський вертеп або «Революційний ляльковий театр», утворений 1923 року. Релігійна частина залишилася незмінною, діалоги велися церковною мовою. Однак уже 1924 року, після гастролей у Харкові, вертеп припинив свою діяльність. Існування народного лялькового театру з відчутно національним забарвленням явно не вписувалося в догматику «пролетарської культури». Хоча вертеп як могутній інструмент пропаганди

Межигірський вертеп. Музей театрального, музичного та кіномистецтва України

тоді активно відстоювали відомі діячі української культури, зокрема режисер Лесь Курбас та прозаїк і драматург Юрій Смолич. Останній, зокрема, бачив у цьому мистецтві місію живої газети і вважав, що у мистецтві воно може стати предтечою нового театру і кіно. Смолич виявився провидцем: світ вертепу блискуче відтворили в українському кінематографі визначні режисери Сергій Параджанов і Юрій Іллєнко.

Український вертеп – дивовижне явище: з простим сюжетом і влучною народною мовою він долав роки і відстані та благополучно домандрував до наших часів. Завдяки образному втіленню, а часто й Езоповій мові його творці навіть за часів імперської «тюрми народів» надихали українців духом волі, відстоювали рідну мову, традиції, ідентичність. Недаремно і на головній сцені столичного майдану під час Революції гідності у різдвяні дні ставили вертеп, який убивчим сміхом шпетив тогочасну прокремлівську владу Януковича, проти якої повстала Україна.

Отож, коли ви станете свідками цієї, на перший погляд, наївної вистави, не шкодуйте аплодисментів, адже – це наша історія, наш фольклор, наша щира традиція, яка не дала себе знищити.