На початку повернуся до власної публікації «Ціна миру». Згадуючи мудрий вислів Бориса Джонсона, колишнього прем’єр-міністра Великобританії, «Ця війна закінчиться тільки тоді, коли путін зрозуміє: Україна ніколи не повернеться під його контроль», я тоді завершив її сподіванням: «Якщо саме ця позиція, а не «замирення з путіним», домінуватиме, Європа разом із США зможуть не лише зупинити війну, але й забезпечити справедливий мир».

Але не так сталося, як гадалося. Нова адміністрація США, схоже, обрала шлях «умиротворення». Про це свідчать переговори у Саудівській Аравії, які відбулися у форматі «США – Україна» та «США – Росія» 23-25 березня.

Якщо з позицією української сторони все ясно ще відтоді, як ми погодилися на беззаперечне всеосяжне припинення вогню в повітрі, на морі та суходолі, то позиція росіян від самого початку позбавлена і ясності, і конструктиву – вони начебто за мир, але… І в цьому «але» криється головне: московити не хочуть припиняти війну.

Прямі перемовини Трампа з путіним, на які багато хто покладав надії, ні до чого не призвели, навпаки, засвідчили той сумний факт, що Трамп піддався на «правила гри», які йому зумів нав’язати кремлівський диктатор. Як тут не згадати застереження багатьох політичних експертів, що у словесному двобої (розмові сам на сам) неодмінно переможе досвідчений кагебіст. Неважко уявити реакцію Трампа, якби українська сторона почала заявляти свої «але»…  Проте після того як путін фактично відмовився підтримати вимогу американців припинити вогонь, негативної реакції офіційний Вашингтон не видав.  Жодної! Навпаки – Трамп продовжує нахвалювати кремлівсього диктатора, отримувати від нього «дарівщину» у вигляді власного портрета «кісті россійского художніка» і, наче ручний заведений бовванчик, іде туди, куди його спрямовує московський «государь». По-суті – на манівці.

Відсторонивши від переговорів із росіянами представників Євросоюзу, адміністрація США потрапила в пастку, адже перемовини своєю невизначеністю, розмитістю, поступливістю дедалі більше нагадують сепаратні та безрезультатні.  Росіяни, виявляється, хочуть поетапного (читай – довготривалого в часовому вимірі)  припинення вогню, забезпечивши для початку безпеку судноплавства у Чорному морі та заборону бити по енергосистемах двох країн (досі неясно, яких саме). Але тут же цинічно заявляють: можуть піти на це в разі послаблення низки санкцій проти їхнього сільськогосподарського сектору. Тобто стає зрозумілим – віднині кожна поступка росіян (без жодних гарантій їхнього дотримання слова) буде супроводжуватися новими й новими вимогами знімати санкції та задовольняти інші путніські «хотєлки». А що Трамп? Заховав свою показну бундючність, покірно втерся від російської слини і заявив, що американська сторона… розглядатиме вимоги росіян: «Є приблизно п’ять чи шість умов. Ми розглядаємо їх усі».

Ось що означає піти шляхом «умиротворення» агресора. Замість того, щоб поставити його на місце, змусити виконувати норми світового правопорядку, США допустили найабсурдніше: агресор сам виставляє вимоги… І кому? Представникам найпотужнішої економіки світу, країні, яка володіє найсильнішим  збройними силами!

«Квіточкою на торті» є «символ віри», яким поділився 23 березня в ефірі телеканалу «Fox News» спеціальний посланець президента США Стівен Віткофф. Він, мовляв, вірить у те, що президент росії хоче миру і… не хоче захоплювати всю Європу.

Аналогія з «умиротворенням» Гітлера наприкінці 1930-х очевидна.