У квартирі надломлена тиша стоїть щоразу, коли він приїжджає додому. Дружина знімає з плити чайник, ніби робить щось надважливе, хоча просто Читати далі…
У столиці презентували документальний фільм «Звільнити слово». Про українських журналістів, звільнених з російського полону або тих, хто досі перебуває в неволі. Читати далі…
Нічний обстріл, ранок без води й електроенергії – за таких умов цього року відбувався щорічний благодійний різдвяний ярмарок «Charity Fair», організований
Зі студентами та викладачами столичного Грінченкового університету спілкувався Олександр Алфьоров – голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, майор ЗСУ
Цьогорічне дослідження звичок споживання новин у світі «Reuters Institute (Digital News Report 2025» констатує: на медійному ландшафті все активніше господарюють соцмережі.
За даними аналітичної платформи «VoxUkraine», кількість українських студентів у західних університетах збільшилася з приблизно 21 тисячі у 2008 році до понад
Цьогорічний чоловічий тенісний турнір ATP у французькому Меці подарував українському тенісу історію, про яку говорити будуть ще довго. Віталій Сачко, здійснив
У другому етапі кіберспортивного чемпіонату «Starlabber Budapes Major 2025» , який приймав Будапешт, популярна гра «Counter-Strike 2» звела у поєдинкові українську
Лютий 27, 2023Софія КОВАЛЕНКО, студентка I курсу факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка; світлина https://www.instagram.com/Коментарів немає
За кілька днів до річниці початку широкомастабної війни росії проти України в український прокат вийшла воєнна екшн-драма режисера Ахтема Сеітаблаєва «Мирний-21». Детальніше про фільм, емоції і враження від роботи на знімальному майданчику під орудою одного з найвідоміших сучасних українських кінорежисерів спілкуємося з виконавицею головної жіночої ролі стрічки – Марією Штофою.
– Картина про події 2014 року, коли після окупації Криму російські війська зайшли на наші східні території, – веде мову Марія. – Тоді неабияким героїзмом відзначилися наші прикордонники: дали бій переважаючій силі окупантів. Мені здається, у контексті сьогодення важливо знати, з чого все почалося. Це красномовне нагадування про героїзм і силу духу наших воїнів. Ніби маленька «крапелька», внесок у майбутню перемогу. Ми намагалися зняти кіно не про війну, а про людські долі. Історію про довіру тоді, коли складно комусь відкритися. Бо не знаєш хто твій друг, а хто – ворог.
– Яка історія твоєї героїні?
– Її звати Оля. Вона звичайна дівчина з Луганщини. Батьки моєї героїні розлучені. Мама працює медсестрою. Оля закохується в українського прикордонника, переживає внутрішній конфлікт: батько – сепаратист, а коханий підтримує Україну й готовий бити окупантів. Моя героїня не розуміє, що правильно й кому вірити. Війна увірвалася в її життя несподівано. Оля завжди мріяла про звичайне людське щастя. Хотіла жити, а не виживати. Нині, вже по закінченню зйомок, бачу яскраву паралель із сьогоднішніми подіями. Багатьом доводиться робити вибір, до якого вони не готові.
– У соцмережах ти зізналася, що ваші долі – твоя і твоєї героїні – у чомусь схожі. «Вона розривається між почуттями до коханого прикордонника і до тата, який підтримує сепаратистів. Я проходила цей етап і знаю, що вона відчуває». Можеш поділитися власним досвідом проживання подій 2014 року?
– Тут неправильно сформулювали. У такому контексті можна подумати, що мій тато теж сепаратист, а це неправда. Я мала на увазі, що обставини подібні до моїх. Я народилася в Києві, але на той момент жила в Криму. Мені було 14 років, уже розрізняла «погане й хороше». Батьки підтримували Україну, проте багато знайомих виступало за «референдум» і росію. Ті речі, які батьки називали поганими й неправильними, дехто підтримував. Тож виникала внутрішня суперечка. До того ж складно було покидати рідні місця, свій дім.
– Для тебе це перша велика роль у повному метрі. Як готувалася до неї?
– Спочатку провела таке собі дослідження. Дивилася багато документальних фільмів про війну, перечитувала історичну літературу. Окрім того, моя найліпша подружка з Луганська ділилася особистим досвідом. Потім у «Zoom» були зустрічі з Ахтемом і Женею, основним партнером на майданчику. Ми читали, репетирували. Ще я намагалася навчитися співати, але в мене не вийшло.
Марія Штофа та Євген Ламах на зйомках фільму «Мирний-21»
(Джерело: https://usfa.gov.ua/press-center/prezentovano-tyzer-treyler-stvorenoi-za-pidtrymky-derzhkino-voyennoi-dramy-akhtema-seitablayeva-i12550)
– На телеекрані Ахтем Сеітаблаєв видається суворою та серйозною людиною. А який він на знімальному майданчику?
– Мені дуже сподобалося працювати з ним. Він інтелігентний, вихований. Ставив зрозумілі й цікаві завдання, бо він сам актор. Спершу думала грати одне, але він буквально за секунду все переінакшив. Та так, що у мене дихання перехопило: «Вау! Я хочу спробувати це зробити!». Іноді навіть відчувала його ставлення близьке до батьківського. Суворості не помітила. Режисери часто емоційні, кричать, кидають щось. А він навпаки – зібраний, зосереджений на проєкті. Я б хотіла ще попрацювати з Ахтемом.
– Одну з ролей виконав Павло Лі, який загинув від рук росіян у березні минулого року. Для нього «Мирний-21» став останнім фільмом. Ви були знайомі? Можливо, бачилися на зйомках?
– Ми перестрівалися. Але знайомі були лише на рівні «привіт, бувай».
– Які найяскравіші спогади про зйомки?
– Запам’ятався перший день, коли знімали сцену, де я мала стрибати у фонтан. Здебільшого знімали у військовій частині, біля Києва. Були справжні військові, це допомогло відтворити реальну атмосферу. Добре пам’ятаю, як знімали сцену біля паркану, коли я кажу своєму партнеру Жені: «Вони вас усіх повбивають, вам треба йти». Для мене це чи не найемоційніший момент картини.
– Наше кіновиробництво нині зорієнтоване на воєнну тематику. Що думаєш з цього приводу?
– Для мене велика честь взяти участь у такому фільмі. Це наші реалії. Пишаюся тим, що маю можливість відтворити наш героїчний час на екрані. Нині це головна тема українського кінематографа і думаю, найближчим часом не зміниться. Звісно, хотілося б, аби було різне кіно, яке б охоплювало багато тем і жанрів. Комедії, наприклад… (сміється) Але якісні! Добре, що з’являються історичні стрічки, як-от «Будинок «Слово»: Нескінченний роман».
– В яких жанрах хотіла б спробувати себе? Над якими темами, персонажами попрацювати?
– Дуже хочу зіграти якусь казкову істоту: фею, мавку чи русалку. Створити когось абсолютно нового, пов’язаного і з тваринами, і з людьми. Також мрію зіграти в історичному кіно, наприклад, принцесу. Цікаво було б спробувати себе в біографічній стрічці: відтворити на екрані реальну історичну постать.
– Оцінювати кіно як явище або мистецтво можу лише на любительському рівні. Втім, переглядаючи наші фільми, не можу позбавитися відчуття ґендерної нерівності. Яка твоя думка щодо цього?
– Я знімалася в двох повних метрах. Обидві історії про чоловіків. Але маємо ж і цікавих режисерок, і талановитих акторок. Тому не можу стверджувати, що у нас аж так панує нерівність. Наприклад, фільм «Клондайк» виборов на міжнародному кінофестивалі «Санденс» у США приз за найкращу режисуру в категорії «Світове художнє кіно». А це ж фільм режисерки Марини Ер Горбач. І головна роль там теж жіноча.
– Який фільм або серіал нашого виробництва порадила б подивитися, щоб зрозуміти, що таке українське кіно?
– Мені сподобалися «Погані дороги». Надзвичайно сильні новели, глибокі характери. «Клондайк» знов-таки… Сміялася дуже, переглядаючи стрічку «Мої думки тихі». Ще порадила би «Памфіра». Там класно попрацювали з мовою. Вона й не російська, і не стандартна академічна українська. Костюми, традиції, музика, Карпати – все неймовірне. Але це не така жорстка драма, як ті ж «Погані дороги» чи «Клондайк».
* * *
Похід у кіно на «Мирний-21» — це не лише нагода згадати, з чого все починалося в 2014 році. Це можливість допомогти нашим воїнам. Кожні 10 гривень з квитка йдуть для придбання розвідувально-ударного комплексу 111-й окремій бригаді територіальної оборони Луганської області.
Торік майбутня журналістка Соломія Сокур завдяки програмі мобільності поглиблювала фахові знання в університетах Бельгії та Латвії. Без відриву від навчання в
Рано чи пізно перед кожним студентом-журналістом постає питання вибору бази практики. І тоді доводиться визначатися з платформами: університетські чи зовнішні медіа.
Напередодні свята Святого Миколая станція столичного метро «Площа Українських Героїв» озивалася не лише гамором потягів а й величальним співом і бадьорими
Український письменник Артем Чех – із тих авторів, хто вибудовує ландшафт нашої сучасної літератури. Серед його поважних досягнень – численні нагороди,
Історія циклічна. Таке твердження критикують, але не погодитися з ним важко. Особливо, коли споглядаєш події сучасності. Ганебні для світової дипломатії роки
Світова тенденція: сучасні туристи більше прагнуть нових локацій, не надто популярних, але з багатою історією, пам’ятками культурами та незвичним досвідом. Серед
У перший рік повномасштабного вторгнення росіян в Україну місто Вроцлав, за оцінками Союзу польських митрополій, прийняло понад 250 тисяч українців. Це
Рената Товстенко, українська виконавиця, яка виступає під сценічним іменем Shmiska, в дуеті з Давидом Голубенком (Golubenko) випустили трек «Хто, якщо не
Того вечора у затишній мюнхенській книгарні «TREMPEL» господарював сучасний молодіжний український гумор – у «СТЕНДАПІ БАВАРІЯ». Стати глядячем цього дійства можна
Залишити відповідь