На початку повномасштабного вторгнення потреба перебувати в бомбосховищах та телефон як єдиний спосіб виходу «в світ» зробили свою справу: сайти онлайн-медіа відчутно втратили колишню популярність. Всі занурилися в «телеграм», він став основною платформою отримання новин.

Найвідоміші телеграм-канали швидко набули популярності завдяки своїй оперативності й доступності. І відчувши велику владу, забули про велику відповідальність, яка приходить з нею. Щоб набратися якнайбільшої читацької аудиторії (вагомий аргумент для рекламодавців) вони почали бавитись у взаємопіар із постами-«заманухами», в яких заголовки написані капсом ще й прикрашено безліччю блискавок чи знаків оклику. І, звісно ж, публікували фото та відео прильотів. В результаті у нас є «Труха» з 3-ма мільйонами та «Бабель» з 68-ма тисячами підписників.

Фейки – масове лихо сучасних медіа. У телеграмі, де відсутня сувора модерація контенту, фейкові новини можуть швидко поширюватися (на це тут потрібно в 6 разів менше часу), створювати паніку і дезорієнтувати населення. Такі новини часто на вигляд переконливі, вдало маскуються під правду, особливо в інформаційному вакуумі або при обмеженому доступі до достовірних джерел. У час війни, коли кожна хвилина має значення, а брехлива інформація може коштувати життя, фейки цілком здатні спричинити катастрофічні наслідки.

Ще одна біда від медіа на нашу голову –  діпфейки. Ця технологія дозволяє створювати реалістичні відео та аудіо, в яких люди говорять або роблять те, чого насправді не було. Нині це особливо небезпечний інструмент дискредитації військових, політичних лідерів, розпалювання ворожнечі та підриву довіри до офіційних джерел інформації. Цією видимістю офіційних заяв або діпфейки вводять в оману не тільки громадян, а й міжнародну спільноту. Так, вони стають дедалі бі переконливішими (наприклад, «діпфейк Кличка» встиг поговорити з мерами Берліну та Барселони, і ті не помітили жодного обману аж до моменту, поки фейк не почав ставити геть дивні питання щодо біженців та грошових допомог). Втім, на відміну від текстових фейків, цей інструмент брехні все ще відрізнити набагато легше – через складність виробництва та недосконалість програм, які творять діпфейки. З текстом можна провести фактчекінг, наприклад, перевірити поширену інформацію в інших джерелах. А діпфейк можна оцінити візуально, послухати голос, і, найголовніше – дослідити очі, які у картинок, створених ШІ, статичні. Саме через ці слабкості вони й становлять найменшу з загроз, адже їх банально менше продукують.

Джинса також становить серйозну небезпеку: тепер, коли життєво важливо мати достовірну та неупереджену інформацію, вона підриває довіру до медіа. Проплачені новини та публікації, які видаються за об’єктивні, маніпулюють свідомістю людей і формують викривлене уявлення про події. У цьому аспекті навіть на ворога гріх кивати: наші «помийки» із цим і самі чудово пораються. Така собі «Украина сейчас» підозріло любить Тимошенко, а якийсь «Карточный офис» чи «Вертикаль» є активними сподвижниками ОП та окремо взятої персони Єрмака.

З огляду на зазначені виклики, важливо розуміти, що, попри зручність телеграму, ця платформа є серйозною зброєю в руках росії. Хай там як, а в інформаційній війні вона все ще веде: на засоби пропаганди та контрпропаганди ворог не шкодує грошви, маніпулює фейками, заходить у наш медіапростір. Та й наших реципієнтів із залишками «латентного росіянізму» таки помітно більше, ніж рецидивів «українства» в росіян. Поясню: варто порівняти, скільки людей в Україні слухали умовного Шуфутінского, а скільки в росії, наприклад, Зіброва. Навіть з огляду на рясні факти української свідомості та ментальності більшість жителів півдня та сходу України вже потруїли себе російським контентом, а отже, мають певну схильність до російського «сенсацієтворення», нехай її і геть йота (відповідально заявляю про це, як уродженець півдня, на аналізі свого тамтешнього оточення). Тому й змішують максимально абсурдні фейки із ледь помітними та «випльовують» це в медіапростір. І поки ми сміємося з очевидної дурниці, менш очевидна вже, дивись, у нас «завірусилася» (наприклад, нещодавня новина про присутність в Україні французьких легіонів).

Наш «ворог вічний» використовує телеграм для поширення неправдивої інформації, формування негативного образу України та її союзників, для підриву морального духу українців. Не можна не визнати, що в питанні «фейкопхання», бруду, зрад, маніпуляцій та перекручувань важко знайти конкурента російським пропагандистам. Вони швидко «змикитили», що із початком повномасштабної війни українці масово перейшли в телеграм, і почали по ньому «бити артою». Згадайте одну з найбільших ІПСО-кампаній, розкручених десь на другий-третій день повномасштабного вторгнення: мітки. Наші люди скрізь і всюди реально бігали, закидали піском, замальовували, здирали, і навіть ловили «художників». Далеко ходити не треба, навіть мій 81-річний дід пішки човгав з 4-го поверху на дах їхньої 12-поверхівки, аби перевіряти, чи не наставили міток. Можливо, це й подіяло на наших людей, як фактор єднання, однак росіяни цілили цю спецоперацію на виклик паніки. І ніде правди діти:  тоді ці біснуваті кружечки та хрестики, намальовані будь-де, викликали переживання та метушню.

Звісно, питання про регуляцію телеграм-каналів безглузде. Бо як відрегулювати ту ж «труху»? Хтось пропонував реєструвати пабліки як медіа, а їхніх працівникам пройти певні курси для кваліфікації. От хто мені скаже, яким боком це захистить нас від навали джинси чи реклами казино? Штрафи за це наче й прописані, але, по-перше, поки якась спілка, на кшталт КЖЕ, доб’ється присудження цього штрафу, мине вічність і ще один день, а по-друге, розмір цих штрафів такий, що «сміттяркам» простіше легалізувати в Монобанку скарбничку з надписом «Державі, аби не задовбувала» і скидати туди десятину від кожної реклами.

Для протидії цим загрозам необхідно підвищувати медіаграмотність населення, навчати людей критично оцінювати інформацію та перевіряти її з різних джерел. Важливим також розвивати, підтримувати незалежні медіа, які надавали б достовірну інформацію. Уряду, а  найперше Міністерству культури та стратегічних комунікацій слід розробити механізми виявлення та нейтралізації дезінформації, популяризувати вже існуючий «Фільтр». І підтримати ініціативи таких громадських організацій, як, наприклад, АУП чи «Детектор медіа», для проведення тренінгів з медіаграмотності. А компаніям, чия робота пов’язана із суспільною чи масовою комунікацією та й загалом лежить у межах медіаполя, варто б мати сертифікат із балами тесту на медіаграмотність від того-таки «Фільтру».