Поетеса і правозахисниця, голова «Союзу українок», дружина В’ячеслава Чорновола і, як вона сама твердила, «не політик, а просто патріотка». Атена Пашко. Історія її – про витривалість, здатність переборювати перешкоди й попри все затято верстати шлях до обраної мети.

Наймення давньогрецької богині мудрості вибрав для неї батько – вчитель німецької мови та історії стародавнього світу. Через роки екзотичне для наших теренів ім’я знатимуть по всій Україні й далеко за її межами.

У родині, де 10 жовтня 1931 року народилася Атена-Святомира, завжди панувала щира,  доброзичлива атмосфера, а внутрішня інтелігентність була для всіх вродженою рисою. Батьки Катерина і Василь  навчили доньку не зрікатися ні віри, ні мови, ні всього українського. «… Із самого дитинства Атена росла у середовищі, де пояснювати, навіщо любити свій народ, не було потреби»,– згадувала  сестра В’ячеслава Чорновола Валентина.

Вона писала вірші, відколи навчилася тримати олівця в руках. Семикласницею створила низку поезій, кілька з яких стали піснями українських повстанців. Мала схильність до гуманітарних наук, хотіла, як і батьки, стати вчителькою. Але родичі, зважаючи на небезпеку «гуманітарної професії», переконали дівчину, аби та вивчилась на інженера лісового господарства.

Перед Атеною стелилося відносно спокійне життя. Але вона обрала іншу дорогу –  неспокою, спротиву, боротьби з радянською системою.

Ще під час навчання в інституті зустріла свого першого чоловіка – Василя  Волицького, від якого народила доньку Ірину. Подружжя стало віддалятися одне від одного, адже чоловік, вірний радянській владі, стрімко пішов угору кар’єрними сходинами. А вона вболівала за українську національну ідею. Він наполягав, щоб вона «зав’язала з політикою», радив не гратися з вогнем. Не послухала. Врешті їхні дороги розійшлися.

Із В’ячеславом Чорноволом Атена познайомилася в київському помешканні відомого українського дисидента Івана Світличного. Спершу їхні стосунки трималися на дружбі та спільних ідеях. Об’єднувала й таємна справа – видання підпільного журналу «Український вісник». При зустрічах передавали одне одному аркуші з текстами, які ховали в рукавах одягу.

У 1972 році Чорновола вкотре арештовують – попереду суд і вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки. Покарання відбував у таборах Якутії. Саме в цей час вони по-справжньому зблизилися, це була любов усупереч обставинам, віддалям, просторам, які їх розділили. Атена зібрала речі і поїхала на побачення з коханим на другий кінець світу. Там і одружилися.

«Коли якутка поставила нам платівку із весільним маршем Мендельсона, у мене сильно стиснулося серце, а в нього очі наповнилися слізьми, – розповідала пані Атена. – Дорогою він збирав іван-чай. Це й був мій весільний букет. Ми вміли із буднів робити свято. Моя поезія розцвіла, вибухнула при ньому».

Його тодішні листи до неї бриніли піснею ніжності: «…Лину думкою до Тебе. Цілую Твої зажурені очі, торкаюся твого запашного волосся. І хай святиться ім’я твоє…».

П’ятнадцять років Атена вірно чекала повернення В’ячеслава і про свій шлюб із Чорноволом казала так: «Мене немає в однині…».

Коли В’ячеслав Чорновіл 1985 року повернувся додому, закипіло нове життя: збори, мітинги, Гельсінська спілка. Атена ж особливо переймалася відродженням «Союзу українок». У вільний від громадської роботи час були прогулянки понад Дніпром та улюблені  жовті троянди, які В’ячеслав Чорновіл дарував коханій дружині. Вона читала йому поезії, а він відпочивав біля неї душею.

Так вони разом зустріли незалежність своєї рідної України, віддаючи їй себе сповна.

…Після трагічної загибелі В’ячеслава Чорновола Атена Пашко присвятила решту свого життя впорядкуванню його спадку, виданню спогадів.

Така важка моя любов
У болях і тривозі,
Прикута до усіх хрестів,
Зчорнілих при дорозі.

Це рядки її поезії. Вона прожила неймовірне життя, пізнала злети і падіння, муки творчості і розплату найближчих за її переконання, зраду соратників і велике кохання про яке неодмінно писатимуть романи, зніматимуть фільми.

20 березня 2012 року Атена-Святомира Пашко, вірна соратниця героїчного чоловіка, відійшла у вічність, залишившись у народній пам’яті  взірцем ніжної сили, мудрості, патріотизму.