Ігор Юрійович Горішнєв, мій батько, захищає Україну від початку повномасштабного вторгнення росії. Наприкінці квітня вдруге приїжджав на ротацію. Це моє перше інтерв’ю про війну, про внесок у наближення перемоги над підступним ворогом. (Хоча батько не мав бажання щось розповідати).

– Тату, це вже друга війна у твоєму житті. Перша змусила тебе покинути Тбілісі, столицю рідної Грузії. Розкажи, як все відбувалося?

– Коли я був підлітком (1989-90 роки), Грузія виборювала незалежність. Москва рішуче не хотіла цього і ввела туди свої війська. Мирну демонстрацію жорстоко розігнали, деяких людей рубали саперними лопатками. Це було 9 квітня 1989р. У нас на подвір’ї стояв танк. Був хаос, місцями лютувало беззаконня. Зрештою запровадили комендантську годину. А далі все частіше відключали світло та воду. Почалися перебої з продуктами. Ми не знали, що буде далі. Невизначеність лякає. Наставали важкі часи… Багато людей через це виїжджали з країни: майже і усіх були діти. Ось і мене в жовтні 1991року батьки відправили до бабусі у Боярку. З тих пір я тут.

– І тепер захищаєш свою другу Батьківщину…

– Коли горезвісного 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення, я, як і багато хто, прокинувся о 5-й ранку від вибухів. Дивився на заграву над Васильковом і не розумів, що відбувається. Коли оголосили, що росія напала на нас, на український мирний народ, був шокований увесь день. Але потроху оговтувався – розумінням, що маю щось робити. Як і більшість боярців, пішов у тероборону. Там нам видали зброю, розподілили за постами та завданнями. Я був у ГШР (групі швидкого реагування). До наших завдань входило знаходити та відстежувати ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи). Евакуювали мирних жителів із Гостомеля, Ірпеня та Бучі, коли орки там безчинствували.

– В тебе мирна професія – інженер-будівельник, але війна змусила тебе опанувати новий фах.

– Коли орків вибили з-під Києва, пішов добровольцем до ЗСУ. Оскільки в теробороні був у ГШР, то служити мене взяли до розвідки, в ГУР. Тренували нас досвідчені інструктори з «Азова», з «Французького легіону», США. Як саме і де – розповім після нашої перемоги.

– Ти майже нічого не розповідаєш про військові операції, в яких брав участь…

– Після вишколу було Запоріжжя, отримав першу контузію. Потім шпиталь, ротація – і на Бахмут. Там дуже запеклі бої. В одному з них за Кліщіївку втратив побратима і друга, з яким працювали в парі. Сам же отримав ще три контузії, ще й отруївся невідомими хімічними речовинами, якими нас обстрілювали. Орки б’ють з усіх видів артилерії. Це справжнє пекло…

– Тату, ти віриш, що ми їх здолаємо?

– Неодмінно переможемо! З нашими воїнами, з їхньою відвагою та честю іншого й бути не може! З нами правда і Бог! І рідна Україна.