Вісім років тому вона поїхала на навчання до Європи. Сьогодні працює в міжнародній ІТ-компанії, волонтерить, підтримує ЗСУ і розповідає світові про війну. Олена Кужель із Сумщини — приклад того, як залишатися українкою навіть за тисячі кілометрів від дому.

Свою історію вона починає з Києва. Тут навчалася на бакалавраті. Двічі брала участь у програмі «Work and Travel» у США, і тоді вперше відчула інший підхід до освіти — відкритий, практичний, з акцентом на критичне мислення. Це надихнуло її шукати магістерську програму англійською мовою в Європі.

«Після аналізу можливостей, – розповідає Олена, – зупинилася на Німеччині: тут якісні англомовні програми і значно нижча вартість навчання. Вступила на магістратуру з міжнародного бізнесу і зовнішньої торгівлі. Так опинилася в Гайдельберзі».

Проте, зізнається, це не було рішення про еміграцію. Радше академічна пригода, яка згодом стала новим етапом життя. Найскладнішим для Олени у новій країні виявилася саме вона, освіта. Тут студенти не просто вчать матеріал — вони аналізують, дискутують, ставлять під сумнів. Тому довелося болісно відвикати від зазубрювання, вчитися формувати та аргументувати власну думку.

Це, так би мовити, із позитивних викликів. А були й такі, що викликали прикрість. Для прикладу, Олена з подивом виявила: проти тутешнього  в Україні сервіс таки доступніший і часто кращий. У нас лікаря можна знайти за годину, а не чекати кілька тижнів, як тут. І те, що в Україні вже давно оцифроване, в Німеччині досі лягає у стоси паперу.

Сьогодні Олена працює технологічним консультантом із кібербезпеки компанії SAP, яка на світовому ІТ-ринку серед лідерів. Опікується захистом даних і цифровими ризиками. Але попри завантаженість не припиняє зв’язок з Батьківщиною. «Я, – пояснює, – дихаю Україною, постійно думаю про те, чим можу допомогти рідним людям.

Волонтерство – її природна стихія. Ще студенткою з активістами їздила в українські дитбудинки, привозила подарунки, влаштовувала малечі дозвілля.

Після 24 лютого 2022 року все змінилося. Уже на другий день повномасштабного вторгнення Олена взялася допомагати українським біженцям як перекладачка. Працювала в Червоному Хресті, організовувала логістику, медичну підтримку. Згодом доєдналася до масштабної платформи UNITED24, відповідала за комунікування з міжнародними партнерами. Як зізнається, «відфільтровувала надійних». А водночас стала учасницею ініціативи «Pickup4Ukraine», яка транспортує пікапи та евакуаційні авто з Німеччини до України для потреб ЗСУ. Часто й сама сідає за кермо, долаючи шлях від Гайдельберга до Києва.

У травні 2024 року Олена перебувала у відпустці в Києві, але вирішила допомогти команді UNITED24. Їй запропонували підсобити колезі у відрядженні на рідну Сумщину. Та трохи хвилювалася, тому Олена погодилася її підтримати. Поїздка видалася не з простих: мали супроводжувати американського актора Мішу Коллінза та режисера Даріуса Мардера, щоб показати їм різні типи гуманітарного розмінування в Україні. Вся місія була ретельно організована — від логістики до безпеки.

У великому тренувальному центрі на Сумщині гостям демонстрували роботу водолазів, службових собак, спеціалізованих роботів та важкої розмінувальної техніки. А потім їх екіпірували у захисне спорядження і провели на заміновану ділянку.

«І саме тоді, – згадує Олена, – почалася страшенна злива – чи не найсильніша, яку я коли-небудь бачила. Наша знімальна група сховалася в автівках, а Міша й Даріус залишилися в полі. Промокли до нитки, і ми боялися, що ентузіазм згасне, знімальний день зірветься». Але сталося навпаки: геть вимоклі, вони повернулися неймовірно вражені й натхненні. І ця їхня реакція миттю надихнула всю команду.

Олена Кужель – людина дієвого неспокою. Її зв’язок із Батьківщиною не показовий, не крикливий – вона робить те, що диктує її совість.   Допомагає, підтримує, надихає. А на словах щиро впевнена: Україна сильна саме завдяки людям, які не опускають руки.