Дві дівчинки під кінотеатром «Жовтень» обговорюють гостей Міжнародного кінофестивалю «Молодість». Звісно, найбільше захоплення у юних викликав крутий прикид на голлівудській актрисі Іванні Сахно. Бо фестиваль, червона доріжка і жінки — це завжди тема зняти фасони. Дівчатка впевнені, що «в таке» актриса одягнулась у самому Нью-Йорку. Або в Лос-Анджелесі.

«Ніт», мої любі, вона як справжня українка продемонструвала свою повагу до українського. І не лише на ній я помітила прекрасні речі саме від наших дизайнерів. Та й колекція Ксенії Шнайдер, у чий джинсовий костюмчик і була вбрана українсько-американська зірка, засвідчив, настільки круто бути українкою і настільки просто стати відомою та знаменитою, якщо сповна використовувати ті можливості, які дає тобі доля тут і зараз. Цьогорічна, вже 49-та «Молодість» була чи не найкрутішою за весь час її існування. 250 фільмів з усього світу: від США, Франції, Нідерландів до Австралії… Понад 17 конференцій, майстер-класів, семінарів, що стали для молодих справжньою школою кінематографічної майстерності. Безліч зустрічей з пресою, які допомогли відкрити нові імена. Шалені креативні локації, включаючи відкриті майданчики на свіжому повітрі, по всьому Києву, де можна було безкоштовно побачити світові та українські прем‘єри, червоні доріжки, відкриття і закриття фестивалю із виступами Злати Огневич та модним гуртом «Космополіс». І все оце, включаючи фільми, було доступне онлайн кожному українцеві. П‘ятизіркові готелі, які приймали іноземних учасників фестивалю, українські бренди, які пригощали, бездоганна організація і порядок, незважаючи на щільний і майже цілодобовий графік…

І найголовніше: ми показали світу, що вміємо знімати своє українське кіно. Вміємо говорити у ньому про те, що болить. Відкрився фестиваль українсько-швейцарським фільмом «Забуті», драмою про війну та кохання в Луганську. До сліз — щемна оповідь «Зарваниця» про українських вірян та паломників, які йдуть до далекого монастиря, аби помолитися за себе, за нас, за Україну. Вражаюча короткометражка про посттравматичний синдром «Бульмастиф». Зірвала оплески документальна стрічка «Поїзд Київ — Війна», вразила глибока психологічна історія неперевершеного Романа Балаяна «Ми є, ми поруч»…

Ми справді є. Ми поруч з Європою. І ми будемо, будуть наші гарні сукні та костюми, наші красуні-актриси, наше кіно і наша культура…