Світло пробивається скрізь скло, і жовті цяточки, які називаємо «сонячними зайчиками», починають витанцьовувати то на стелі, то на підлозі, то перескакують на стіни. Мандрують собі кімнатами, ніби сподіваються, що так розважать сумних і стривожених…

Ти відчуваєш Весну?

Вона в усмішках закоханих, в солодких звуках землі, що прокидається, в кожнім листочку, кожній ранній квіточці. Вона зганяє зимовий сон і дарує сили на нове народження.

Але…

Занадто колючий погляд без іскорки життя, надто нудний голос без жодних емоцій. І сліпа злість тягучою хвилею розповзається тілом, затуманює розум, а серце стукає все швидше, намагаючись розігнати кров.

Глухо пульсує голова. Вирвати серце, викинути, як годинник, що дратує тебе вже котрий день цієї жахливої війни… Скільки разів йому треба прогнати малу стрілку колом на циферблаті, щоб наблизити перемогу?

Скільки?..

* * *

Ти відчуваєш Весну?

Її запах струменить серед променів сонця, вона відбивається у свіжих проталинах, її голосом співають птахи, її музику відтворює капіж.

Але…

Груди здавило, ніби в лещатах. Бракує повітря, а при кожній спробі глибше вдихнути – болить усередині. Страшно…

Сліз немає. Їх немає взагалі. Стримуючи виття, глузливо усміхаєшся на прилив нового болю. Замість ридання назовні виривається істеричний сміх упереміш із благаннями. Ні, не про допомогу – про те, що всі пішли а тебе залишили.

Всі…

* * *

Ти відчуваєш Весну?

Вона в кожнім зітханні. Весна сповнює серце змістом.

Але…

Нігті роздирають ніжну шкіру, силкуюся зняти невидимі пута. Руки тремтять, а у скронях знову відлунює гупанням серце.

Ланцюг зрісся зі шкірою, вріс у кістки, в’ївся в мозок і підбирається до єства. Ось, ще трохи, і м’язи перетягне ​​бездушна сталь. Тіло тремтить відчайдушно, ніби відчуваючи наближення кінця. І врешті знесилено м’якне.

Безглузді спроби порвати пута.

* * *

Ти відчуваєш Весну?

Адже вона вже тут, поруч. Усміхається, обіймає тебе материнськими обіймами, пригортає, захищаючи від холодного вітру, який залишився від зими.

Але…

Зіниці звузилися, а геть чорна райдужка не відбиває яскраве світло. Серце, озвавшись прощальним хрипом, зупинилося, увімкнувши морок. Чорна кров перестала струмувати тілом і холонучи перетворювалася на рідкий лід.

* * *

Ти відчуваєш Весну?

Вона вже стиснула серце Зими, вже забрала в неї останні життєві сили, до краплини.

Зима беззастережно капітулює. А разом із нею – і твоя зневіра…

* * *

Я відчуваю весну!

…Ніжний сонячний день і вітер, який ніжно бє по щоках, запалюючи на них такий же ніжний румянець. Зелені голочки трави, пробивають мертву темряву холодної землі.

«Ой веснонько-весно, що ти нам принесла?»

Накликаю свою весну! Для себе й для вас! Моя весна ідеальна. Вона – сонце, що затіняє тисячі ліхтарів… І безхмарне небо, мов голубий шовк, з якого я пошию сукню. І пташині хори, що чарують різноголоссям.

Вона всесильна і щедра. Вона принесе нам нашу Перемогу.