Рік тому соціологічна група «Рейтинг» розпитувала українців про їхні найсокровенніші мрії. Респондентами були чоловіки і жінки віком від 16 років. Найбільше, 58% опитаних, відповіли: мріють про міцне здоров’я. Значна частина респондентів бажала б збільшення зарплат і пенсій, 40 відсотків учасників мріють про дітей та онуків. А ще хтось – про власний будинок, подорожі, вдалу кар’єру і щасливе кохання.

Це було торік, а наче минулого століття. Війна, яку принесла в Україну російська вояччина, кардинально змінила цінності та пріоритети. І, звісно ж, мрії. Бо коли засинаєш і прокидаєшся під звуки сирен, коли бачиш страхітливі наслідки «прильотів», коли переживаєш за рідних, близьких, знайомих, які нині на фронті чи під окупантами, – яка може бути мрія про великий будинок чи вдалу кар’єру? Тепер найчастіше можна почути: «Головне – мирне небо над головою, а все інше – потому».

Подорожі, якими ще рік тому багато хто з моїх земляків снив і марив, після 24 лютого перетворилися для мільйонів на вимушене переселення. Люди втікали від смерті хто у чому був і хто на чому. Серед плачу і стогону, серед вибухів російських бомб і ракет, під прямими прицілами ворожих танків. Долали сотні, тисячі тяжких, виснажливих кілометрів – на захід, до кордону і за кордон України, з єдиною мрією врятувати себе й рідних.

Сотні тисяч переселенців опинилися в Європі і за океаном… Ще донедавна багато з них про таке лише мріяли. А тепер і мрія начебто втілилася, а радості чи вдоволення від цього – ані на йоту… Навпаки – гіркота і туга. Десятки тисяч українців уже повернулися додому, хоча європейці, канадці їх тепло приймали, дали притулок, допомагали щиро та щедро і не підганяли вертатися. Але в гостях добре, а вдома найкраще. Навіть, якщо твій дім понищив чи спаплюжив ординець. І ті, хто чекає у безпеці звільнення своїх домівок від російських окупантів, спрагло заглядають у вікно телевізора, слідкуючи за поточними новинами з України. Переможна мрія об’єднує мільйони українців, розкиданих по світах.

… Мрії в кожного свої. Вони здатні змінюватися за певних життєвих обставин, які часто від нас не залежать. І те, про що ще вчора мріяло пів країни, в одну мить може розмріятися, знецінитися, перетворитися на суєту суєт. Схоже, війна навчила нас мріяти по-справжньому. Наші нинішні мрії напрочуд світлі та високі. Отож, мріймо, друзі, мріймо!