Хочемо змін і боїмося їх, очікуємо й уникаємо, але не все і не завжди залежать від наших бажань. Великі і страшні зміни приніс Україні «русскій мір». Хтось залишився без житла, хтось без роботи, хтось втратив рідну людину, а хтось і життя. У кожного українця своя історія війни.

Я поспілкувалась із двома жінками по той бік кордону…

Наталія, 39 років, учителька історії:  

– Кілька ночей провели у бомбосховищі під звуки нестихаючих сирен. А потім у наш  будинок влучила ракета. Отоді я по-справжньому злякалася. Не за себе, а що можу втратити єдину доньку. Наступного дня з подругою та нашими дітьми вже збирали речі, щоб їхати у невідоме. Найскладнішим було прощання з чоловіком і батьками. Всі говорили, що ми більше ніколи не побачимося, і не стримували сліз...

Ще ніколи не бачила настільки порожніх вулиць, як тоді,  дорогою на центральний київський вокзал… Безлюддя і безліч блокпостів.

Сіли на потяг до Львова. Найтяжча у моєму житті: поїздка 29 годин, кілька вимушених зупинок у час повітряної тривоги, коли у вагонах гасили світло, а ми сиділи безмовні і молилися…  

Вже у Львові стало спокійніше, але й тут не відчували цілковитої безпеки. Заледве знайшли автобус, щоб переїхати кордон. Подруга з донькою лишилися у безкінечній черзі, а ми пішли шукати їжу. Було багато волонтерів, нам все показали, розказали, зрештою, смачно нагодували і ми поїхали далі.

У чужині прибули до волонтерського містечка. Нам пропонували смаколики, засоби гігієни, одяг. Польський волонтер направив нас у великий торговельний центр, який слугував тимчасовим прихистком для біженців. Звідти їх відправляли в сім’ї. Дехто перебував там уже понад 5 днів. Невідомість лякала.

Нам пощастило. Трапилося двоє чоловіків, які шукали шістьох – прихистити в одній родині, що мешкала в німецькому місті Ульм. Вже дорогою довідалися, що наші доброчинці – власники піцерії. Дуже щедрі чоловіки: турбувалися, щоб ми не були голодні, запрошували не соромитися і заходити до їхньої піцерії, коли замешкаємо в Ульмі.

У місті нас зустріла господиня будинку, надзвичайно мила жінка. Одразу сказала нам, щоб не почувалися гостями, а були як вдома… І справді відчуваємо себе тут, в Німеччині, як вдома, про нас турбуються, допомагають, але… Але все одно хочеться до справжньої домівки. Війна закінчиться, і ми повернемось.

Ольга, 20 років, студентка: 

– 13 березня мої батьки остаточно вирішили за мене, що я мушу їхати з України до них у Польщу. Все трапилось дуже швидко. Настільки, що я навіть не встигла попрощатися з тими, кого люблю. Покликала свою подругу, вона прибігла за кілька хвилин. Ми не мали часу поговорили, бо вечоріло і вона мусила повернутися додому до комендантської години. Ми дуже довго обіймалися і плакали, навіть її хлопець заплакав… Не знали чи ще побачимося…

На евакуаційний потяг мене посадив мій дядечко, котрий працює на вокзалі. В купе зі мною їхала сім’я з двома діточками. Їхній тато допоміг мені з валізою, а матуся нагодувала. Я їхала сама зі своїм песиком. 

З цієї поїздки мені найбільше запам’яталися люди. У потязі була мила провідниця, котра пропонувала воду та їжу. Пізніше, біля кордону, у невеличкому селі трапилися такі щедрі люди, що всі дивувалися. Вони нагодували і напоїли чаєм та кавою весь потяг. Я ніколи не бачила стільки любові від незнайомих людей.

У Польщі зустріли сумні прикордонники. Здавалося, відчували увесь наш біль. Чоловіки допомогли мені з валізою і посадили на наступний потяг до Вроцлава. У Польщі багато соціальних програм для українців. Тут, де я нині мешкаю, багато гуманітарних пунктів. Я приїхала з собакою, то мене забезпечили їжею навіть для неї і зробили їй вакцинацію...

Історії двох різних жінок, яких об’єднує і ріднить єдине бажання: повернутися в рідну Україну.  Бо Україна для нас одна. Нині ми єдині як ніколи. Ворог, добившись цієї єдності, прирік себе на ганебну поразку. І скоро всі ми зберемося на Київщині, Львівщині, Донеччині, в Криму, у Києві, Харкові, Маріуполі, Бучі, Херсоні, Запоріжжі, Чернігові, Львові, Ужгороді – по всій Україні, по усьому світові, щоб в один голос вигукнути на всю планету: З Днем Перемоги, Україно!