Триває четвертий місяць української боротьби проти російських окупантів. Серед міст, які особливо потерпають від російської навали, – Миколаїв. Його мешканці від початку війни перебувають під постійними обстрілами. В місті давно відсутнє водопостачання, порушено логістику. У таких скрутних умовах боротьбу на передовій доповнює волонтерський фронт, учасниками якого стали студент Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор, його брат Олексій і їхній товариш Володимир. Ще 24 лютого хлопці організувалися в неофіційну благодійну організацію «Миколаїв Добро».

«Війна застала мене зненацька, як і більшість українців, – розповідає Олексій, – але я не міг сидіти без діла, почав думати, як можу допомогти загальній справі боротьби з ворогом».

Спочатку хлопці підсобляли миколаївським бійцям, а згодом вирішили сконцентрувалися на допомозі цивільному населенню. «На всі боки не розірвешся, тому потрібно було братись за щось ґрунтовно, і ми вирішили допомагати саме нужденним цивільним людям, – продовжує Олексій. – Багато людей на Миколаївщині втратили роботу. У деяких селах, які були в окупації, люди сидять без їжі, води та можливості зняти гроші з банківських карток».

Хлопці знайшли склад, заснували сторінку у соцмережах, почали приймати і обробляти запити на допомогу: їжа, ліки, засоби гігієни тощо. За словами Віктора, ідея поширити діяльність у соцмережах належала йому: «В певний момент запитів на допомогу стало так багато, що приймати їх телефоном і тримати все в голові стало дуже складно. Саме тому вирішив створити сторінку нашої організації у соцмережах. Щоб людина, зайшовши на нашу сторінку, могла знайти будь-яку інформацію про допомогу, реквізити, номери телефонів тощо».

Однак, зізнається Олексій, траплялися й казуси: «Спершу ми допомагали всім, хто благав про поміч, але досить скоро з’ясувалося: кожну людину треба перевіряти. Було, що людина просить продуктовий набір, а сама… їздить на «Мерседесі». Тому зараз я вже не соромлюся детально опитувати людей, аби зрозуміти їхню реальну життєву ситуацію. Для мене це стало рутиною, я не можу пропускати через себе кожну людську трагедію. Від такої роботи рятує панцир, яким мусиш накриватися».

З початку війни хлопці працюють без вихідних, але рук усе одно не вистачає, запитів стає все більше. Проте волонтери не спиняються. Кажуть, мають намір розширювати склад команди та делегувати частину повноважень, щоб зарадити тим, хто конче потребує допомоги.

На фото: Володимир та Олексій у гуманітарному штабі «Миколаїв Добро»