Їдучи з Києва до Полтави  вам не оминути Абазівку – траса ділить село. Проїздив його і Тарас Шевченко. Хутір Абази Тарас згадує в повісті «Близнецы». У час заснування, 1798 року, він називався Курелихівкою. Ставши у першій чверті XIX ст. селом, отримав аж дві назви: Дмитрівка і Єлизаветино. А на початку ХХ ст. його стали називати  Абазівкою.

У Тарасові часи тут господарював на правах власника відставний полковник Михайло Абаза. При дорозі подорожніх зустрічала корчма. Герой повісті «Близнецы» Степан Левицький, повертаючись із Полтави до Переяслава разом із архієрейськими співаками, так описує тамтешнє гостювання: «Другого дня в годині четвертій по полудні фургон, напханий співаками,.. під’їхав до корчми біля хутора Абази. Дисканти попросили пити, а баси – випити… Хвалити Бога, що баси не довго барилися в корчмі,.. перевернувши лад і спокій у фургоні, наказали поштареві рушати, а самі на весь голос заспівали,.. до них приєднали свої янгольські голоси дисканти, і вийшло хоч куди».

Інша героїня повісті Параска Сокира оповідає про ті відвідини з колоритним гумором: «Перед самою Полтавою обідали в корчмі, аж приїздять архієрейські співаки. Входять у корчму, а один із них як зареве: «Шинкарко! горілки !» Я мало не вмерла з переляку: зроду не чула такого страшного голосу. А з себе – високий, здоровий, а на голові волосся – наче щетина, так і стирчить».

«Реальність цього епізоду очевидна, – пише літературознавець Петро Ротач, – вигадати його Шевченко не міг. Повість писалася на засланні, через багато років після того, як поет відвідав Полтаву. Єдиним джерелом інформації могла бути йому лише власна пам’ять. Взявши це до уваги, припустимо тепер, що не Левицький, а сам Шевченко зустрівся в Полтаві з хористами архієпископа…» Ймовірно, Тарас Шевченко побував в абазівській корчмі влітку 1845 року, коли  разом із Олександром Лук’яновичем , миргородським поміщиком,  їхав через Полтаву в село Шедієве, що на Орелі.

Михайло Абаза – багатий поміщик, мав у Бессарабії величезні виноградники, отари тонкорунних овець, а в Одесі тримав розгалужений відкуп виноторгівлі. 1801 року переїздить на Полтавщину, одружується на доньці місцевої поміщиці Щербакової Єлизаветі. У 1840 році  на місці хутора будує палац – будинок з довгою анфіладою  на 126 кімнат, двоповерховий придворний театр у стилі бароко, цегельню, гуральню, вовнообробну фабрику,  кінно-поштову станцію, дві корчми. Ще через сім років  коштом подружжя тут вимурували Успенську православну церкву. Храм прикрашав Абазівку аж до 1938 року, коли його зруйнувала комуністична влада.

Господар розбив у селі чудовий парк і назвав його Єлизаветинським, на честь дружини. Утримував кріпосний театр, оркестр італійських музик, мав придворних художників. Більшу частину року, насамперед взимку, жив у Петербурзі, обіймаючи високу посаду голови департаменту економічної ради Російської імперії. А влітку повертався до маєтку і майже щодня влаштовував бенкети. З’їжджалися місцеві поміщики, ті, хто здалеку, лишалися гостювати деякий час у маєтку. В театрі ставили спектаклі, грав оркестр. Часто гучними вечірками вшановували господиню маєтку Єлизавету Іллівну.

Древній абазівський рід походив від Абази Мехмед-паші і мав у тогочасній Росії помітний вплив. Рід величали науковці, військові, державні діячі. Наприклад, Олександр Агейович був міністром фінансів. Син Михайла Васильовича Олександр – міським головою Полтави у 1872 – 1888 роках. А один із представників цього роду Володимир Абаза служив підполковником армії УНР.

Можливо, родичкою сановитого поміщика була і Катерина Абаза чий портрет звиконав Тарас Шевченко. Роботу датовано1837 роком і вважалося, що це зображення невідомої. Вперше під назвою «Катерина Абаза уроджена Нахімова» портрет виставили у Харківській картинній галереї 1934 року.  Він вражає винятковою чарівністю образу молодої жінки. Особливої привабливості надають творові легкі, ніжні, сріблясті, блакитні тони.

З прізвищем Абази пов’язана ще одна подія, яка увійшла в історію музичного мистецтва. Йдеться про відомий романс на слова Івана Тургєнєва «Утро туманное». Музику писало чимало композиторів, але до нас дійшов лише твір авторства Абази.

Та спершу нагадаємо, що з російським письменником Іваном Тургєнєвим був добре знайомий і наш Кобзар. Познайомила їх у Петербурзі українська письменниця Марко Вовчок 1859 року, коли Шевченко повернувся із заслання.

У своїх спогадах про Шевченка Тургєнєв пише, що поет «приваблював нас своєю оригінальністю і силою… Він прочитав при мені свій чудовий вірш «Вечір» («Садок вишневий…») – і прочитав його просто, щиро, сам він був зворушений і зворушив усіх слухачів: уся південноруська задумливість, лагідність і сумирність, поетичний струмінь, що нуртував у ньому, тут ясно вийшли на поверхню…»

Іван Тургенєв з Ніколаєм Чєрнишевскім активно допомагали у викупі з кріпацтва родичів Шевченка. До самої смерті Кобзаря Тургєнєв цікавився його долею, а коли життя поета обірвалось, написав Алєксандру Гєрцену: «Скажи два слова в «Колоколе» про смерть Шевченка». І згадка про цю жалобну подію таки з’явилася друком.

Та повернімося до тургенєвського «Утра туманного», присвяченого французькій співачці Поліні Віардо.  Відомо, що в 1840-х роках у царськосільському  гусарському полку служили три брати. Добре  грали на гітарі,  писали музику,  головно,  до циганських романсів, вказуючи авторство: «музика братів Абаза». На їхні  вечори у маєток на Фонтанці,  де був салон великосвітської співачки Юлії Абази, приходили Петро Чайка-Чайковський, Іван Тургєнєв і Поліна Віардо.  І тут знову згадаємо про Тараса Шевченка. У 1997 році газета «Літературна Україна» опублікувала статтю кандидата мистецтвознавства, письменниці Глафіри Паламарчук,  яка  обґрунтовано довела,  що акварель Тараса Шевченка «Портрет невідомої біля фортепіано» змальовано з Поліни Віардо.

А музику до романсу «Утро туманное» написав старший із трьох братів Ераст Агейович Абаза. Майор Житомирського єгерського полку командував батальйоном і загинув 10 травня 1855 року під час оборони  Севастополя. На  його могильному камені висічено ноти знаменитого твору.