Незмінно і століттями поспіль нас переконують у тому, що чоловіки з Марсу, а жінки з Венери. Що в нас абсолютно різні погляди на одні й ті самі ситуації, що в екстремальних умовах чоловіки краще справляються з небезпеками й переносять стрес. Та що про це каже кіно?

Британська стрічка «Спуск» 2005 року за жанром «жахастик». Розповідає історію шести жінок, які вирішують після смерті родини однієї з них податися у спелеологічну експедицію в Аппалачі. Та коли спустилися до печер, зустрілися з дивними та вкрай агресивними створіннями.

Стосунки між героїнями будуються зазвичай на підтримці. Вони намагаються виручити одна одну зі складних ситуацій.  Смерть стає розплатою за помилки чи рефлекторні реакції. Так, одна з героїнь, впавши у психоз через замкнутий простір печер та загальну ситуацію, ненавмисно вбиває товаришку, помилково прийнявши ту за монстра. Чудом вижити вдається тільки одній з героїнь – в одному з фіналів вона таки вибирається на поверхню. Фільм вирізняється чудовим творенням кадру, феноменальною акторською та режисерською роботами, гарно виписаним сюжетом та сильними й природними в своєму прагненні жіночими персонажами.

Після перегляду «Ритуалу», британського трилера 2017 року, складається чітке враження, що картину створено саме на противагу таким стрічкам, як «Спуск». Групу головних героїв представляють чоловіки. Четверо друзів також відправляються у гори, сього разу до Швеції. Фільм теж базується на протиборстві містичного та людського. Антагоністом є щось містичніше та всеохопніше. Коли один з чоловіків травмує коліно, група вирішує скоротити шлях через ліс. І на цьому путівці помічає дивні знаки й сліди. Руни, розідрані тіла оленів, героїв переслідують видіння, а далі вони взагалі втрачають орієнтацію, власні припаси й намети. Верстають шлях без них, але згодом один з чоловіків зникає. Його тіло знаходять… нанизаним на дерево. Окрім основного монстра, що полює за групою, нам демонструють місцевих жителів – групу язичників, які вважають істоту божеством. Вони викрадають двох чоловіків, що залишилися живими після перебування в лісі. Виявляється, що монстра звати Йотун, а за віруванням жителів общини жертвоприношення дають їм безсмертя.

Зрештою, одному з чоловіків вдається втекти із сокирою, поранити створіння і вибратися з лісу. Такий погляд з точки зору чоловічої групи нам дає стрічка «Ритуал». Фільм також доволі майстерний, проте отримав нижчі оцінки критиків і глядачів.

Попри те, що жінки часто вважаються слабкою статтю, такими, що не здатні були б протистояти сильнішим зовнішнім обставинам та піддаються істерії за першої ж нагоди, у «Спуску» вони представлені сильними персонажами. Немає акценту на їхню стать. Їх об’єднують дружба і захоплення туризмом. Вони сміливі, відчайдушні, готові допомогти одна одній, врешті – вижити.

«Ритуал» же представляє нам «традиційну» чоловічу картину. Головні герої агресивні, налаштовані почасти один проти одного, часто переслідують індивідуальну, а не групову мету вижити. У фільмі вони полишають, звинувачують одне одного, що, втім, не допомагає. Один з чоловіків виживає завдячуючи навіть не грубій силі, а хитрощам і відвазі – вони у відповідний момент забезпечують йому втечу.

Як на мене, символіка цього фільму розмиває його загальну картину. Намагаючись поставити чоловічу точку зору на противагу жіночій, «Ритуал» тільки підтверджує силу жіночого персонажу, показаного в «Спускові». Втім, об’єктивності заради раджу переглянути обидва фільми: попри все вони чудово представляють свої жанри.