Сумщина однією з перших відчула на собі свинцеві обчаси війни та побачила її на власні очі, адже область масштабно граничить з країною-агресором – понад 560 кілометрів державного кордону. Багато міст, містечок, центрів територіальних громад і сіл області після масових обстрілів та просування військової техніки загарбників опинилися під російською окупацією, яка тривала 42 дні. Попри первісну розгубленість од віроломства сусідів, попри відсутність комунікації, чітких вказівок керівництва мешканці області все ж зуміли дати гідний опір ворогові.
Як живеться прикордонню нині?

Його мешканці, на жаль, і досі відчувають близькість війни. Щоденні варварські обстріли, які почалися з травня минулого року, тривають і дотепер. Ворог, якого наші Збройні сили відкинули тут за межі України, гатить по сумському пограниччю з реактивних систем залпового вогню, мінометів, інших артилерійських систем. Мирні оселі потерпають від атак дронів, гелікоптерів, літаків…

Найбільше страждають населені пункти біля державного кордону – подекуди на відстані від кількох сотень метрів. Зазвичай це села, і таке небезпечне розташування накладає багато обмежень на звичний ритм сільського життя: ведення домогосподарства, городництво і садівництво, догляд за худобою. Себто на основне джерело доходу селян. Так само тяжко і місцевим фермерам: торік їх позбавили можливості обробляти значну частину полів, цього року польові роботи теж під смертельною загрозою життю і здоров’ю людей. Вже після визволення цих українських територій тут зафіксовано загибель кількох десятків мирних мешканців, які під час обстрілу не перебували в укриттях, а займалися господарськими справами.

Ось як описує свій день мешканець смт. Шалигине Шосткинського району: «Якось влітку 2022-го із сином взялися ремонтувати хлів, що постраждав від буревію. Тільки-но залізли наверх, як у повітрі роздався страшенний свист. Нас ніби вітром з цього даху здуло! Відбігли на два десятки метрів ‒ і почули вибух, уламки саме потрапили на те місце, де ми планували робити ремонт. Більше цією спорудою ми не користуємося…».

Більшість мешканців прикордонних населених пунктів Сумщини і нині перебувають у своїх садибах. Комусь нема куди їхати, хтось доглядає старих батьків. Є недужі, яких важко зрушити з місця, а комусь шкода продавати худобу. Люди тримаються своїх обійсть, намагаючись жити звичайним життям, наскільки це можливо в умовах повномасштабної війни.

Краснопілля, розташоване менш ніж за 10 кілометрів од кордону, дуже потерпає від російських бомбардувань і ракетних обстрілів. «Інфраструктури в нашому селищі майже нема, тому, безсумнівно, вони гатять з артилерії та скидають вибухівку на житлові будинки. Частина молоді виїхала, повивозили дітей. А нам, пенсіонерам, нема куди і чого їхати зі своєї землі,‒ розповідає місцевий мешканець Євген К. й додає: – Вже треба городи орати. Це моє рідне селище, я не збираюся його лишати. Пенсія приходить вчасно, волонтери допомагають з продуктами…

Буває, пошкоджують електромережі, але ремонтники швидко все лагодять. Молимось, щоб хати були цілі та було здоров’я це пережити. Віримо Богу та нашим хлопцям із ЗСУ…».

Повномасштабна війна вводить людей в різні психологічні стани: тривожність, страх, дратівливість… А частина людей потроху звикає до війни. «Перший «приліт» ми пережили у липні минулого року, – розповідає мешканка Середино-Будської громади Лідія Д. – Сиділи з сусідкою на ґанку. Раптом побачили, як щось швидко полетіло,.. потім страшенний вибух і стовп диму! Дві години просиділи у підвалі: і молились, і співали, щоб не страшно було. А зараз? Та, мабуть, звикли. Якщо десь «гупає» далеко, то працюємо, не звертаємо уваги. Якщо ближче, тоді вже, як кажуть, ми напоготові…».

… Такі вони, сьогочасні будні мешканців сумського прикордоння. Люди затято тримаються рідних обійсть і попри обстріли моляться за своїх захисників і чекають нашої Перемоги. За рік повномасштабної війни Сумщина зміцніла: в області є все, щоб дати гідну відсіч ворогові, якщо він ще раз зробить спроби перетнути тут наш кордон. Загартувалися й люди. Область зазнала відчутних втрат, поховавши на цвинтарях багатьох найкращих своїх синів та дочок. Але сум’яни виявилися незламними. У них сьогодні є віра в себе як потужну українську націю, розуміння, що потенціал області треба відновлювати та розвивати. Слова Державного гімну звучать тепер для них по-особливому. Люди пишаються тим, що вони українці. І свій форпост нікому не віддадуть!