Цьогорічні зимові християнські свята відзначили з гірким усміхом на вустах, а подекуди – з палючими сльозами, якими оплакуємо втрати, гамуємо страждання… Бо для «скрєпно-православних братьєв» московитих свята Господні не є причиною зупинити війну, не запускати ракети, дрони, керовані бомби, які вбивають невинних мирних людей… Отак і святкували: врочистий церковних дзвін переплітався з гучними вибухами московських різдвяних «подарунків».

Та хай як тяжко-важко, а життя бере гору. І кожен з нас у міру своїх можливостей зумів подарувати собі та близьким бодай крапелину Світлого Різдва.

Нинішні зимові святки для мільйонів моїх співвітчизників воістину історичні. Вперше-бо святкуємо за новоюліанським календарем. Ще влітку минулого року це літочислення ухвалили ієрархи Православної церкви України, а кількома місяцями раніше за новоюліанський відлік проголосував Архиєрейський Синод Української греко-католицької церкви.

Багато років наші родаки відзначали церковні свята за старим юліанським календарем. Який вважається недостовірним і «відстає» від теперішнього на 13 днів. Тому й плутанина в числах та незрозумілий для багатьох оксюморон «старий Новий рік», який, сподіваємося, тепер увійде у «фольклор віджилого». Тепер усе вкладається у ясну логіку: Василя святкуємо 1-го, а не 14 січня. А Водохреща – 6 січня замість 19-го. Звісно, початок цим календарним змінам змінена дата Різдва: із 7 січня – на 25 грудня. Христос, як і має бути за здоровим глуздом, народився напередодні календарного Нового року.

Ясна річ, те, що відбувається вперше, викликає певне напруження. Але бажання жити по-новому, віддаляючись якомога далі від москви (включно зі зміною церковного календаря) понад 80 відсотків українців сприйняли позитивно. Про це свідчать соціологічні опитування та реакція людей в соціальних мережах на календарні нововведення.

«…Вживання старого календаря спокушає, бо він значно більше єднає з культурою московського православ’я, ніж з нашими прадідами…», – написав у соцмережах митрополит Білоцерківський Євстратій (Зоря)

Саме на старій традиції «дєдов» московити завжди спекулюють. І якщо УПЦ московського патріархату (структура, досі не заборонена в Україні) їм ревно підспівує, це означає, що ворог іще прагне реваншу. УПЦ демонстративно відзначає Різдво синхронно з московською церквою.

Журналіст Сергій Руденко зазначає: «У своєму привітанні до парафіян Онуфрій (глава УПЦ МП) згадав про війну і про «наших ворогів». А що то за вороги, хто їх привів на нашу землю, і хто їх інтереси представляє в Україні – анічичирк. Слів “росія”, “окупанти”, “москва”, “путін” я так і не почув у промові Онуфрія».

Уже згаданий митрополит Євстратій розмістив на своїй фесбук-сторінці фото рашистського фюрера в оточенні його «пастви», прокоментувавши: «Вони ТАК святкують. Родина попа МП, який надихав російських солдатів убивати в Україні. Дружина тепер вдова, діти – сироти. Інші вдови й сироти, чоловіка/батька яких було вбито, як загарбника в Україні. І посередині – нелюд, який усіх їх зробив вдовами і сиротами. Він їх спеціально покликав до себе «святкувати Різдво». І вони пішли до вбивці їхнього чоловіка і батька. До того, на чиїх руках – кров не лише сотень тисяч, але й конкретно рідна для них кров близької людини. Отака вона, Московія, та її москвославіє…».

Так, історичний перехід українців на новий церковний календар – значно більше, ніж оновлення традицій. Адже наші предки святкували Різдво якраз 25 грудня. Колись, до поневолення українських земель московитами…

Перемога українців у цій цивілізаційній війні – це найперше перемога духу. Щире прагнення вирватись з росіянських пазурів. Воно зріло в нашого народу століттями. Цей «жар волі і свободи» катам з «тюрми народів» не вдалося загасити. Ані масовими репресіями, ані геноцидним людоморством… Тепер вони хочуть цього досягти жахливим воєнним убивством.

Звертаючись до вірян із січневим Посланням, предстоятель ПЦУ, митрополит Київський і всієї України Епіфаній сказав: «Рівно п’ять років тому Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про Автокефалію Православної Церкви України. «Побожний український народ чекав цього благословенного дня цілих сім століть», – заявив тоді Патріарх Варфоломій.… Тоді у Різдвяний святвечір, цей історичний документ був привезений до Києва, і я тоді казав, що він став ніби провідною зіркою, яка освітила шлях нашого духовного незалежного буття. Тепер, по перших п՚яти роках нашого утвердження, ця дата – 6 січня – знов несе нам особливий символізм: відтепер, за новоюліанським календарем, наша річниця отримання Томосу знаменується днем святого Богоявлення (Водохреща)».

Через терни – до зірок! Плекаючи «гнів і злість на ворогів», – до Перемоги!

…Тривожної зими 2023-24 років по всій нашій зраненій землі зазвучали мелодійні слова, які провіщають мир, радість, любов:

Нова радість стала,
Яка не бувала…

Жодні завивання сирен, жодні вибухи не заглушать, не застрахають, не приборкають цей мільйоноголосий спів. Бо він – із глибини гарячого серця могутнього народу.

Вільної і нескореної Нації.

Над вертепом звізда ясна
На весь світ засіяла.