День Незалежності. Тридцять друга річниця. У пам’яті зринають відеокартинки минулорічних святкувань. За різних українських урядів та президентів, які керували Україною після 1991-го… Щоразу сценаристи цього найголовнішого масштабного дійства намагалися додати креативу. На київський майдан Незалежності запрошували багато іноземних гостей, серед найпочесніших – керівництво «братньої росії». Зараз про це важко говорити, але були свята, коли з трибуни (за Януковича) «тубільців» вітали путін з мєдвєдєвим. А неподалік відблискував золотою кадебістською кокардою кіріл-гундяєв…

Хрещатиком відбивали крок колони наших оборонців, рухалася військова техніка. Уже після падіння режиму «двічі несудимого» у військовому параді нехай символічно, але були представлені військові розрахунки країн західного Альянсу. Україна ніби демонструвала готовність захищатися. І в умах тверезого суспільства ця демонстрація, звісно, спрямовувалася, передовсім, до уваги тих, хто у часи Кучми-Януковича бовваніли з повелительною міною «старших братьєв».

Росіянська загроза постала вже на другий день після проголошення Україною Дня незалежності 1991 року. Спочатку масковано («да куда ви от нас дєнєтесь?!»). Згодом залунала з москви як економічні претензії: «воруют наш газ», обмеженням експорту українських товарів, які роскомнадзор визнавав «неякісними»… Мета – ослабити українську економіку.

Коли ж під час святкування чергового Дня незалежності на Хрещатику додавалося більшої демонстрації нашої військової потуги, «кремліни» на повну «включали» свою «п’яту колону», замасковану під «пріхожан єдіной церкві», депутатів (усіляких там бандарєнок, сіманєнок з ківами) та відвертих політичних кілерів, які називалися: «політологами», «соціологами» «експертами». Для останніх відкрили окремі телеканали: там вони одверто й безперешкодно обливали українських патріотів лайном, возвеличували безальтернативність ідеї «дружби з росією». Навіть тоді, коли російські агресори анексували Крим та частину Луганської, Донецької областей, антиукраїнська пропаганда розкошувала в нашому ефірі, прикриваючись постулатами «свободи слова». Вся ця камарилья щедро фінансувалася кремлем, а ще його агентурою з олігархічного кодла на кшталт медведчука, новінського, хомутинніка, деркача … Наче насміхаючись над незалежністю Української держави, «п’ята колона» проштовхувала свої закони, які обеззброювали українське військо, ослабляли кордони.

«Святая святих» – корупція – передавалася у спадок від однієї команди керманичів країни до іншої. І то – без винятку, при всіх урядах, при всіх президентах. Саме українська корупція була і є найбільшим і найвпливовішим союзником путіна. А ще – недолуге управління. Таке враження, що всі ці роки нашої новітньої історії хтось керував уручну, аби до керма ставали неуки, казнокради, циніки, ті, хто «матір рідну продасть». І продавали. Досить успішно. Танки, ракети, стратегічну авіацію, запаси корисних копалин… А ще – мову, культуру, науку, ослаблюючи та принижуючи їхнє значення. Але кожного 24 серпня всі (включно з януковичем) спохоплювалися й зачинали готуватись до святкування Дня Незалежності, яке почало набувати ознак телевізійного шоу.

І ось, здається, шоу завершилося. Почалася й триває реальна боротьба за реальну незалежність. Адже будьмо свідомими й чесними перед самими собою: незалежна Україна надто довго була залежною від росії. Цю залежність «колихали», нею «користалися», її «леліяли»… Один лише факт: до якої країни традиційно здійснювався перший візит українських президентів після їхнього обрання? Так – до «матушкі расєї». Лишень відверта агресія московії порушила цю «традицію». А не було б агресії? Чи перервалася б ця ганебна «традиція» поклоніння ординській «тюрмі народів»? Адже це ж так зручно, коли ця «прєємствєнность» давала змогу українським чиновниками поступатися місцем, передовсім, на корумпованій газовій трубі… А росії, яка різниця – хто на ній сидить?! Головне, щоб – сидів! Над нами постійно висіли грозові російські хмари, які готові були будь-коли вдарити смертельною блискавкою.

Цьогорічна річниця незалежності України – в крові, смертях, печалі… І це війна з підступним ворогом, яку навіть не можна назвати війною сторіччя… Це війна щонайменше трьох століть, відколи московії здалося, що Україна із нею «добровільно возз’єдналася». Тому в цій боротьбі незримо беруть участь сім колін українців – проти семи поколінь ординців. Тому й свято незалежності нині особливе, бо воно – справжнє!