За останніх 5-6 років український кінематограф мав потужний поступ, ставав справжньою кіноіндустрією. Свідчення цього – перемоги наших фільмів на великих міжнародних кінофестивалях.
Про завдання, що стоять перед вітчизняними кінематографістами в умовах широкомасштабного рашистського вторгнення, йшлося на брифінгу виконавчої директорки Української кіноакадемії, генеральної директорки Одеського міжнародного кінофестивалю Анни Мачух. 

Кіно наразі не фінансується державою, констатувала пані Мачух. Утім це не означає, що його творці та усі причетні до цього мистецтва сидять склавши руки. Багато кінотворців воюють в лавах ЗСУ, дехто співпрацює з міжнародною пресою – допомагають знімати сюжети про Україну, розповідати світові про війну. Є у цій когорті свої волонтери, багато вітчизняних діячів кіно стали провідничими культурної дипломатії. Українські кінематографісти серед перших закликали світову спільноту бойкотувати російську кіноіндустрію. Згодом ця ініціатива набрала міжнародного розмаху бойкоту російської культури.

Навіть цьогорічний Каннський кінофестиваль запам’ятався гучним скандалом, спричиненим закликом Української кіноакадемії бойкотувати російське кіно. Втім організатори фестивалю цього разу не дослухалися до голосу правди.

– Був російський фільм Кіріла Сєрєбрєннікова «Дружина Чайковського» і, звичайно, представники російської кіноіндустрії,– розповіла Анна Мачух. – І те, що сказав Сєрєбрєнніков під час пресконференції – що, мовляв, потрібно допомагати сім’ям російських солдат, котрі гинуть в Україні, – викликало бурю абсолютно негативних емоцій.

На допомогу українській кіноіндустрії націлено і нинішній Одеський кінофестиваль – він упродовж року проходитиме на різних міжнародних платформах.

Вже 5 липня під час Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах презентуватимуть незавершені «work-in-progress»-проєкти, які потребують фінансування. Крім того, національний конкурс українського кіно відбудеться на Варшавському міжнародному кінофестивалі. Ще одним важливим аспектом є кінопокази у міжнародному просторі українських фільмів різних жанрів та тематик. Нещодавно українське кіно демонстрували в Норвегії. Є намір організувати такі кінопокази в Португалії, ще у кількох країнах, з якими нині тривають перемовини.

Анна Мачух впевнена: після війни українське кіно заграє новими барвами, з’явиться ще потужніший контент. Каже, світ уже визнає, що українська документалістика  одна з найсильніших в Європі. І роботи фільммейкерів, створені уже під час війни, це доводять.

– Ще кілька років тому мали три провідних кіножанри: комедії, історичні та соціальні драми, – пояснює кінознавиця. – Нещодавно ми з командою відбирали проєкти для дальшої розробки і змогли пересвідчитися, що українське кіно стає дуже різножанровим. Сподіваємося побачити це вже за декілька років.

Втім, на думку пані Мачук, попервах це мають бути комедії з елементами драми. Все ж таки маємо психологічно пропрацювати і згадати історії про викрадені танки, про банки з помідорами, які збивають, ворожі дрони, тощо. Але фільми повинні засвідчити світові, який українці самобутній, сильний та духовно потужний народ.