Розповім про Настю, мою далеку родичку і матір трьох дівчаток-підлітків. Їй 34 і вона з багатостраждального, але нескореного Чернігова.
На світанку 24 лютого 2022 року її розбудили сильні вибухи та несамовите виття сирен.

– Всередині враз похололо. Не від страху – від відчуття, що ти десь у нереальному світі. Розбудила донечок і сказала, що до школи вони сьогодні не підуть, що почалася війна. Не мала сил розповідати їм, що це таке. Давно затямила: дітей не можна лякати. Як поводитимусь я – так само будуть поводитися мої діти. Спокійна я – і вони спокійні.

Настя читала, як убезпечуватися під час ракетнно-бомбових ударів, тому з дітьми перебралися в коридор (захист «двох стін»). Кожного дня звідси чули рокотання вибухів. Під час авіанальотів накривали голови подушками та ковдрами, а зверху, замість касок, – великими мисками. Звісно, Настя розуміла: від прицільного удару бомби чи ракети це не допоможе. Але щоб дітям було спокійніше, щоразу вкутувала їх подушками і прикривала кухонними «шоломами»…

Зізнається: іноді не витримувала, зривалася, навіть на крик, але тут-таки оговтувалася, брала себе в руки. Вірила, що все це рано чи пізно скінчиться. У цьому укритті вони гуртом навіть почали читати книжки, чого давно не робили. Знаходила вільну хвилинку і на вишивання…

Поки була електрика, дивилися фільми, аби хоч якось відволіктися. Настя з усіх сил зберігала той звичний простір, в якому жила її родина. У них був свій розклад дня: коли варто спробувати сходити по продукти, коли можна вийти на свіже повітря, просто посидіти на лавочці біля дому, зловити обличчям перші весняні промінчики… Навіть думки кудись утікати з міста не виникало.

Їжа закінчувалася, магазини близько вже не працювали, тому не було іншого варіанту – мусила вибратися до великого магазину, за сорок хвилин пішки від дому.

Це був найстрашніший день у її житті. Вже у черзі до магазину люди почули звук літака. Було хмарно, де саме він – ніхто не бачив.

– Я перелякалася, що впаде на наш дім, де чекають діти… Боже мій, я ж не встигну навіть добігти! – пригадує Настя.

…Довга черга просто стояла, чекала, куди впаде. Впало за дві зупинки від дому Насті, на щастя, діти тоді міцно спали. Після цього випадку вони виходили з дому тільки всі разом.

Найсильніші авіанальоти тривали більше тижня. У місті пропали світло та вода, залишився лише газ. Води вони встигли набрати у ванну, ще кілька літрів принесли волонтери. Вода стала дефіцитом, уже не розрізняли технічної від питної…

Настя сильно схудла. Ліків в аптеках не було. Богу дякувати, ні вона ні дітки не захворіли. У квартирі було страшенно холодно – ще на третій день війни вимкнули батареї. Тому щоранку ранку Насті доводилося топити газову духовку, аби хоч трохи впустити в мешкання теплого духу.

Коли вимкнули електрику, перестала працювати і попереджувальна сирена. Мобілки теж розрядилися:

– Ти просто чуєш гуркіт літака, що наближається… І постріли – зранку до ночі. По цьому й орієнтуєшся, – піднімає тягар спогадів Настя.

Вони з дітьми рахували ракети, що пролітали над містом. Вирахували закономірність: після сьомого важкого вибуху лягали спати – знали, що ненадовго матимуть спокій.

Дівчатка спали, а Настя на них дивилася. Годинами. Так само вона видивлялася їх новонародженими…

– Були моменти, коли я дивилася і думала, що завтрашній день може й не настати, що це остання наша ніч,.. – не приховує болю.

Через місяць наважилися-таки перебратися до Настиної мами, у протилежний кінець Чернігова, де вже було трішки спокійніше, навіть електрика з‘явилася. Коли виходилили з дому, побачили, що в їхньому дворі лежить нерозірваний снаряд – їхня врятована доля.

Після відступу орків довідалися: постраждало майже 70 відстотків міста. Насті пощастило: вціліла з дітками. Вцілів і її будинок. Найстаріші історичні пам‘ятки Чернігова теж Бог милував.

У тому обложеному Чернігові, у час війни доля подарувала Насті зустріч. І кохання – її, справжнє! Той, єдиний – український захисник. Він боронить рідну землю, а значить – і Чернігів, і Настю, і діток. Настя сповнена віри – вони неодмінно зустрінуться. Після перемоги. У мирному любому місті, в якому проживуть нескінченно довге і красиве життя. Так, вони неодмінно будуть найщасливіші!