Фішка столичного кінотеатру «Кінопанорама» – в його нетиповості. Тут не почуєш плямкання сусіда, що наминає попкорн, не насолодишся зручними кріслами-фотелями та не подивишся хітові фільми, які крутять у n-кількості. Він виховує мислячих людей завдяки артхаусним фільмам. Чим живе унікальний кінотеатр, для «Грінченко-інформу» розповіла директор «Кінопанорами» Наталія СОБОЛЕВА.
– Зали столичних кінотеатрів, де показують розрекламовані фільми, – майже порожні. «Кінопанорама» ж показує артхаус, – кіно, не розраховане на широку аудиторію. Як кінотеатру вдається вижити?
– Ми заробляємо проектами. «Кінопанорама» – це не тільки кінопрокат, а й театр, кіноклуб, концерти, фестивалі. Такого немає у жодному кінотеатрі. Я колись подумала, що ця зала занадто красива для того, щоб тримати її весь час у темряві. Тому вирішила організовувати театрально-концертні заходи.
Почали з музики. У «Кінопанорамі» виступали культові музиканти з різних країн, адже у нашому кінозалі просто шалена акустика. Мені часто телефонують агенти серйозних українських та іноземних музикантів. Деяким змушена відмовляти, бо приміщення підходить не для всіх концертів. Його давно потрібно реконструювати, але бракує грошей.
Щодо фільмів. Більшість кінотеатрів пропонують глядачам велику кількість розважального продукту. Іноді по Києву демонструється до 80-ти копій одного фільму. Я підтримую інший кінематограф. І це концептуально. Наш репертуар складається з авторських фільмів, що розкривають як гострі соціальні аспекти, так і глибокі питання внутрішнього світу людини. Завдяки цим фільмам хочемо виховувати розумних людей, а такі зазвичай невигідні жодній владі.
– Чи підтримують українці такий формат?
– На сеанс артхаусу ходять від 2 до 30 людей. Це не те модне кіно, яке воліє бачити більшість глядачів. Крім того, люди не привчені до перегляду українських фільмів. У багатьох країнах сама система працює на національний кінематограф. Наша держава чомусь у цьому не зацікавлена. Згадайте, наприклад, як на телебаченні для українських фільмів або програм надається ефір: або на світанку, або по першій ночі.
До того ж про наш кінотеатр мало знають. Його пам’ятають люди літнього віку. Адже колись «Кінопанорама» була найкрутішим кінотеатром з величезним екраном та цікавими проектами.
З молоддю зараз складніше. Вони обирають зручні кінотеатри та хітові фільми.
А ось хто любить «Кінопанораму», то це іноземці. Для них комфорт – звичайна справа, а раритети вони дуже шанують. У нас є для іноземців англійський кіноклуб. Нещодавно вони попросили подивитись українські фільми англійською мовою. Я звернулась до Національного центру Довженка з цим проханням. Поки що шукаємо.
Взагалі, мене (і не тільки мене) непокоїть питання, як ставитись до українського кіно: як до дитини, що робить перші кроки, чи міряти однією міркою з європейським кінематографом. З одного боку, як до дитини – це образливо, адже ми маємо талановитих кінорежисерів: Довженка, Параджанова, Осику, братів Іллєнків… З іншого боку, українське кіно поки що програє європейському. Замало фільмів у нас виходить, щоб «набити руку», щоб з’явилася школа сучасного кінематографа. Але я вірю: все буде.
– Ваш глядач – який він?
– Молодь розповіла нам, що ми – хіпстерський кінотеатр. Наша цільова аудиторія – прогресивна молодь, мисляча, креативна, читаюча. Та, яка знає всі новинки літератури. Аж нiяк не «золота», але й не бідна. Одне слово, розумна.
– Як залучаєте аудиторію?
– Для її заохочення потрібен грамотний підхід. Якби було достатньо фінансів, я б вклала гроші у серйозного SMM-спеціаліста, щоб про нас більше знали. Але людину замало заманити. Її ще треба залишити тут. Я вмію це робити, але не всі залишаються. Деякі хочуть бачити типовий кінотеатр, типові крісла, типове кіно, до яких звикли. До нового завжди важко звикнути, і так скрізь. Тим, кому подобається наш формат, ми надсилаємо на пошту анонс фільмів.
– Який фільм з українського репертуару зібрав найбільшу кількість глядачів та приніс вам максимальний комерційний успіх?
– Звісно, «Поводир» і «Плем’я». На тлі скандалу, коли вони боролися за «Оскар», глядачі йшли дивитись, що ж там таке. Це була найкраща реклама. Зараз, восени, коли осіння «депресуха», глядачі люблять комедії. Найцікавіші з них я обов’язково додаю до нашого репертуару.
– Як обираєте фільми для показу?
– За власним відчуттям. Це повинно бути розумне кіно. Зі знахідками, новаторством, з глибиною думки. Я не дуже орієнтуюсь на потреби аудиторії. Людей потрібно не тільки розважати, а ще й інтелектуально розвивати.
– Як відомо, не лише кінопокази, але й попкорн є джерелом доходу кінотеатрів. Він може принести 300–700% прибутку. Повітряна кукурудза провокує спрагу, тому люди ще й купують напої, які у кінотеатрах коштують чимало. Однак плямкання відволікає від перегляду. Ви «за» попкорн чи «проти»?
– Попкорн у нас – це непроста тема. Класна штука як бізнес, бо з нічого ти отримуєш щось. Звісно, ми порядні люди і у нас є попкорн, але глядачі його майже не беруть. І це означає, що наша аудиторія – зовсім інша. Нетипова. Їм непотрібна ця «жуйка» під час перегляду.
– У такому унікальному закладі мали б відбуватися цікаві речі.
– Так. «Кінопанорама» – це не просто будівля, це егрегор. Тут потужна енергетика. У нас люди не хворіють. Це живий кінотеатр. Він лікує. Він любить всіх, хто до нього приходить. А хто йому не підходить – відштовхує. Він пручається, коли його хочуть знищити.
Пригадую, як одного разу на сайті хтось написав, що у «Кінопанорамі» в нього підвищується потенція. Я запитала у цієї людини, що він мав на увазі. Виявляється, ось що: «У вас в залі всі натуральні матеріали. Тому краще дихається!». Справді, у нас все натуральне – дерево, мармур… І натуральний клімат-контроль. Зараз усюди пластик, синтетика – навіть дихати важко.
«Кінопанорама» переповнена цікавими історіями. Одного разу мали робити ремонт туалету, в якому оселився цвіркун. Люди так переживали за його долю: питали, що буде з ним, чи його не вб’ють, як будемо діставати його звідти, чим годуватимемо, шукали помічні поради в інтернеті та пропонували свої послуги. Таких історій про нашого унікального глядача багато.
– Які фільми радите переглянути?
– Думаю, що фільми, які увійшли у класику кінематографа, обов’язково треба знати. Тому раджу відвідувати наш кіноклуб щонеділі. Там проходять покази, а потім відбуваються обговорення з кінознавцями. Тут можна дізнатися, як «читати» та розуміти кінотексти.
І звісно, я рекомендую всі фільми нашого репертуару. Наступного тижня – фільм-володар Золотої пальмової гілки в Каннах, потім – цікаве фестивальне кіно… Та коли б не завітали до нас – натрапите на цікаву роботу, після якої народжується багато думок.
– Вже за рік кінотеатру – 60. Як відзначите? Що буде далі?
– Плануємо зробити ролик з українськими зірками. У ньому зніматимуться Олег Скрипка, Марічка Бурмака, Анжеліка Рудницька, Юрій Рибчинський, Ніна Матвієнко, зіркова молодь. Потім буде краудфандинг, ремонт, розкручування іміджу нової «Кінопанорами».
Хочу вдосконалити звук і замінити крісла. Але вони не будуть такими, як у інших кінотеатрах. Розумне кіно потребує цілковитої концентрації. Тому придбаємо зручні театральні стільці. До речі, зараз європейські кінотеатри охочіше обставляють зали не кінотеатральними, а саме театральними кріслами…
Хотілося б, щоб «Кінопанорама» була творчою лабораторією. Щоб тут були творчі майстерні, проводилися майстер-класи за участі відомих кінорежисерів, кінооператорів. Щоб до нас приходити кінозірки і розповідати про свою професію. Щоб тут був шалений, креативний «движняк» і кожен міг знайти своє, необхідне.
Залишити відповідь