На прем’єрі в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.

Вперше Франкова драма «Украдене щастя» з’явилася на сцені цього уславленого театру 28 березня 1940 року. В постановці одного із зачинателів трупи «франківців» Гната Юри і за участі «зірок» сцени Наталії Ужвій, Амвросія Бучми, Віктора Добровольського. У 1956 році постановку поновили і до вистави доєдналися Дмитро Мілютенко, Ольга Кусенко, Михайло Задніпровський, Галина Яблонська.

Вже у 1979 році, новий художній керівник театру Сергій Данченко обрав для режисерського почину в новому колективі саме «Украдене щастя» – з Богданом Ступкою у ролі Миколи Задорожного. Ця постановка мала успіх в Грузії, на Далекому Сході, в Білорусі, Австрії, Німеччині.

А на початку липня цього року знакова вистава Театру Франка знову повернулася на славну сцену у постановці Дмитра Богомазова.

Нова режисерська інтерпретація відходить від етнографічних подробиць. В основі спектаклю постає історія двох закоханих, розлучених захланними родичами. Анна по смерті батька живе з братами, а ті поводяться з нею, наче з наймичкою. І віддають заміж за наймита, не давши навіть належного посагу. А коханого Анни Михайла Гурмана, єдиного сина у матері, виряджають на війну. Його листи брати перехоплювали, а потім підкинули матері повідомлення, що її син загинув у Боснії. Чоловіком Анни став старший на 20 Микола Задорожний, який мав невелике господарство. Він любив Анну і вона поступово призвичаїлася до такого життя.

Але якось Анна від своєї куми дізнається, що її коханий живий. В один з вечорів Микола повертається скривавлений – каже, що його побив війт. У цей час з’являється Михайло Гурман, у формі жандарма. Миколу обвинувачують у вбивстві євреїв, адже він увесь подряпаний та у крові. Нещасного тягнуть до криміналу. Залишившись з Анною на самоті Михайло домагається від неї зізнання, що вона його досі кохає.

Відтоді Анна часто з’являється у селі з Михайлом, до чоловіка у в’язницю не ходила. Зрештою Миколу визнали невинним. Вийшовши на волю, він слухає від земляків гіркі докори та осуд на адресу його Анни.

Михайло і тепер не припинив ходити до Анни. Бив господаря на людях, змушував спати на току, виганяв з хати його гостей. Якось, підпивши, Микола береться виганяти непрошеного гостя, але той його б’є. І тоді господар хапається за сокиру… Смертельно поранений Михайло дякує йому, бо й сам уже не хотів так жити. Війтові, людям і жандарму, які нагодилися на цю біду, встигає сказати, що сам наклав на себе руки.

Прочитання Франкового твору Дмитром Богомазовим і справді нове. Додає сучасності, відходить від «хрестоматійних» соціально-побутових та етнографічних подробиць. Його ідея трансформована не лише в багатошарову психологічну притчу, про «украдене» щастя та неможливість побудови своєї долі на чужій біді. Конфлікт протистоянь Миколи Задорожного (виконавці Олександр Ярема та Олександр Печереця), Михайла Гурмана (Дмитро Рибалевський) і Анни (Тетяна Міхіна) побудований на сутнісних категоріях людського життя: зрада, пристрасть, честь, кохання, прощення. Об’єднуючи всі ці взаємозалежні фактори, режисер перетворює життя героїв на парадоксальне існування та боротьбу з власними демонами і страхами. Втім Богомазов уникає конкретної відповіді: хто і що керує героями та їхніми вчинками. Персонажі часто звертаються до Бога, переймаючись за свої гріхи, та чи справді це так важливо?

Нове мистецьке покоління «франківців» прочитало «Украдене щастя» справді живими вустами, розкривши перед глядачами сучасні глибини людських стосунків, втрат і пошуку внутрішньої гармонії.