«Не по любві можна поїхати в Паріж, но єслі ти поїхав за женщіной в Лубни, це вже точно по любві». Фільм «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча – комедія, яку не дивляться, а проживають.

Спершу глядач поринає в колоритну атмосферу міста Лубни, що на Полтавщині часів дитинства наших головних героїв. Коля і Вася – брати-близнюки, однак схожі вони тільки зовнішньо. Їхній батько, місцевий кримінальний авторитет, покидає родину, щоб знайти себе в Європі. Минає 20 років, Василь будує свою сім’ю, працює в поліції, має невелику зарплатню, однак залишається чесним і не бере хабарів. Коля – цілковита протилежність брата: вічно роздратований водій маршрутки, який займається криміналом. Одного дня Колі телефонують з Люксембургу і повідомляють, що їхній тато при смерті, і в них є дуже мало часу, щоб з ним попрощатися.

…Після перегляду фільму вийшла враженою. Від початку посмішка не сходила з мого обличчя, те саме можна сказати й про інших глядачів. Поки йшов фільм, в залі чула щирий сміх. Наскільки продумані деталі, режисер так дуже вдало передав автентичність життя героїв, що глядач мимоволі стає заручником сюжету, переживаючи все те, що й кіногерої. Ще не бачила, щоб так реалістично відтворювали й колоритність міста, в якому відбувається основна частина подій. Звернула увагу на роботу художника, і задалась питанням: як можна було так вдало передати всі деталі? Цей малиновий піджак, маршрутки, наліпки, інтер’єр вдома у братів, або ж ця шкіряна візитниця. А суржик, яким спілкувалися герої. З нашою політичною ситуацією не всім це може бути до вподоби, але це настільки вдало передало всю атмосферу життя близнюків та і самого міста. Всі фрази й анекдоти у фільмі дуже дотепні і до місця. Так персонажі виразно висловлюють емоції, передають почуття.

Вражає, як можна було поєднати смішну комедію з драмою, в якій порушено важливі питання. Це і про болісне нерозуміння між батьками та дітьми, і про лихо геть пощерблених родинних стосунків. Для Васі, одного з близнюків, сімʼя стає не підтримкою, а розчаруванням і джерелом проблем. Одразу й не скажеш «по любві» воно чи не «по любві», бо цю драму у фільмі висвітлюють комічні епізоди. Але так посилюється картина обивательського маразму, в який люди іноді добровільно себе заганяють. Фільм реалістично розкриває на прикладі звичайних хлопців з глибинки одвічні теми шукання себе і кращого життя. «Життя без разбітих карит», – як говорить головних герой фільму.

Щоб зрозуміти, про яку ж атмосферу йдеться, треба побачити все на власні очі. Кульмінація і розв’язка дійства не залишає глядача осторонь: мимоволі розчулюєшся і переймаєшся – думка думку доганяє… Незабутнє: «Ідіть і обійміть свого батька, якщо він у вас є».