Завіса літа: на зміну палючому сонцю прокрадається довгоочікувана осіння прохолода. Незмінною залишається тільки війна. Жорстока. Нещадна. Несправедлива. Пів року війни. За якими – тисячі жертв, десятки тисяч покалічених доль. Кажуть, час лікує. Притлумлює біль, затягує рани, притуплює пам’ять… А ще кажуть, що можна звикнути до виття сирен, до вибухів, навіть до втрат…

Невже можна звикнутися з війною?

На тих теренах України, де нема боїв, населення почувається спокійніше. Навіть після ракетних прильотів. Але й там ледь не щодня шматує тишу чиєсь жіноче голосіння. Значить, у чийсь дім увірвалася біда. Горе непоправної втрати… А сирени, що ревуть по всій Україні, вже не жахають, як було на початках війни. Люди переважно збайдужіли до цього виття, а водночас проявляють подиву гідну безпечність. До першого лиха. Хоча, трагедія в торговельному центрі Кременчука багатьох навчила. Нині магазини, кав’ярні, аптеки, спортзали на час повітряної тривоги зачинають двері для відвідувачів. Проте й досі ховатися в укриття поспішають одиниці, може, десятки. Та й де їх, ті укриття, знайдеш. Це лише тепер влада міст схаменулася: принаймні у столиці обіцяє далі споруджувати багатоквартирні будинки обов’язково з бомбосховищами. А тимчасом багато з нас затято перечікує тривогу біля вхідних дверей магазинів чи кафе. Люди, здається, більше бояться дощу, аніж сирен. Принаймні дощ заганяє нас в укриття, а та… Хоча вона сповіщає про цілком імовірну стихію, куди страшнішу од зливи чи й урагану. Моя особиста статистика: зі 190 сімей, котрі проживають у нашій багатоповерхівці, до бомбосховища спускаються щонайбільше сім родин.

У книзі «Психологічна травма та шлях до видужання» двоє американських психіатрів Дж. В. Аппель та Дж. В. Біба стверджують: 200-240 днів участі в бойових діях достатньо, щоб психологічно зламати людину. «Не існує такого поняття, як «звикання до війни»,.. – пишуть фахівці. – Кожен момент бою спричиняє таку велику напругу, що люди, залежні від інтенсивності та тривалості цього впливу, ламатимуться. Тим-то психіатричні випадки на війні є такими ж неминучими, як вогнепальні та осколкові поранення».

Наскільки розумію, ці слова стосуються тих, хто на полі бою. Саме тому мистецтвом війни передбачено ротацію для воїнів. А для цивільних такої ротації немає. Отже, незалежно від статі, віку, діяльності, навіть від місця проживання люди в будь-якому разі потерпають від наслідків війни.

Звісно ступінь психологічних травм у всіх може бути різною – тут якраз відстань від активних бойових дій здатна збавити морально-психологічну напругу. Одне незмінне й незаперечне: всі ми вже ніколи не будемо такими, як до війни.