Блукаючи «YouTube»-навігатором, натрапила на відео, як відновлюють ГАЗ-24 «Волга». Сенс у тому, що доволі «запакована» людина віддає на спеціальну СТО стареньку «Волгу», і через рік-півтора отримує абсолютно новий автомобіль. Здавалося б, диво дивне, а проте…

Майстри на СТО розбирають авто до гвинтика, розкладають на частини усе, навіть стандартні вцілілі деталі. Крила, пластик «торпеди» доробляють до ідеалу, а далі…

Далі встановлюють цілковито нову, спеціально розроблену ходову, американську гуму, стилізовані диски, двигун TOYOTA та автоматичну коробку передач (важіль якої на вигляд точнісінько такий, як і оригінал, навіть «трояндочка» з оргскла є). Панель приладів зовні «волгівська», але всі кнопки виконують зовсім інші функції. Наприклад, «клімат-контроль». Новеньку стереосистему стилізовано під простенький вінтажний радіоприймач. Сидіння та диван а-ля «Волга» пошито з алькантари. Салон обшито дорогими високоякісними матеріалами. Склопідйомники – ззовні «весла», але, торкаючись кнопки «вгору-вниз», розумієш, що вони електронні.

Коштує це оновлене «диво», звісно, як 2-3 іномарки бізнес-класу. Людина за грубезні гроші намагається купити свою молодість, і навіть не її, а свої колишні відчуття, коли та «Волга» здавалася автомобілем мрії, чимось недосяжним.

І от у цьому «відреставрованому», а насправді геть модифікованому авто замовник вирішує покатати свого батька/діда/начальника, щоб у відповідь почути: «Ото машини робили раніше в есересерії, таку країну про…». У цей момент найголовніше не бризнути зі сміху, особливо якщо твій пасажир – путін/шойгу/патрушев (а раптом?).

Вони намащують запліснявілий хліб совдепії товстим шаром нафтодоларів, розповідаючи, як це смачно. Та тільки не буде вже ані двигунів TOYOTA, ані стилізованих американських дисків, ні алькантари. Не буде навіть майстрів із золотими руками: хтось утече з тієї сторозпроклятої країни, когось уб’ють на чужій війні. Залишаться тільки заіржавілі кузови «Волги», як символ, як сутність московії.

Знаєте, спогади про минулу юність не таке вже й миле діло. Справа не в тому, що кучерява дівчина, в яку був закоханий колись, уже давно водить онуків у дитсадок, а брутальний гітарист облисів та страждає радикулітом. Справа може обернутися не лише ботоксом у зморшкуватий лобик, але і війною. Війною за свою молодість.

Цю історію можна повернути в будь-який бік: війна, суспільство, психологія путіна. Але, як і в деяких книжках, нехай читач сам домислить фінал.

Ми захищаємо нашу реальність: садок вишневий коло хати, дітей, свій маленький бізнес. Чого прагнуть вони – незрозуміло. Минулого, сталіна, гулагу, ніколая второго, лєніна в мавзолеї? Достоєвського, пушкіна, юнкерів, «хруст французской булкі»? Майбутнього, комунізму, загарбання Європи за подобою срср, чи російської імперії, чи Варшавського договору?..

Якось так. Реконструктори кляті!