У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відкрив стрічку соцмереж і на сторінці відомого українського політика побачив цей колаж. Візуальною домінантою на ньому була мінора. Символ, безперечно, промовистий. Але водночас сумно й прикро, що у суспільстві й серед владної верхівки досі панує стереотип: Голокост це лишень про євреїв.

Насправді Голокост був багатоголосим злочином. Вперше про це замислився, коли свого часу побачив над урвищем у Кам’янці-Подільському пам’ятник-кибітку – прострілену кулеметами ромську фуру, яка стала символом Пораймосу, геноциду ромів. Згодом її перенесли до Бабиного Яру. Поряд із місцем масових розстрілів вона нагадує: у вересні 1941 року тут було вбито не лише десятки тисяч євреїв, а й п’ять ромських таборів. Загалом у роки Другої світової війни окупанти-карателі знищили в Україні близько 19-ти – 20-ти тисяч ромів: чоловіків, жінок і дітей.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту з’явився 2005 року: Генасамблея ООН ухвалила рішення вшанувати 27 січня – день визволення Аушвіца. Саме там нацисти замордували понад 1,1 мільйона євреїв. Це правда, але неповна. Бо в тому ж концтаборі загинули й тисячі ромів: лише у ніч з 2 на 3 серпня 1944 року у газових камерах було знищено 2897 циган. Загалом з 23 тисяч циган, звезених в Аушвіц з 14 країн, загинуло понад 20 тис. Вважається, що гоноцид забрав життя від 600 тисяч до півтора мільйона ромів. Нацисти знищили понад 90 відсотків ромського населення Австрії, Німеччини та Естонії.

Шоа – єврейське слово «катастрофа». Так називають геноцид єврейського народу. Пораймос – з ромської «поглинання». Це коли йдеться про геноцид ромів. Обидва ці слова – складові Голокосту. Але крім них були й інші жертви: люди з інвалідністю, знищені в рамках програми «Т-4»; політичні опоненти, комуністи й соціалісти; гомосексуальні чоловіки, переслідувані за «параграфом 175»; слов’янське населення, яке нацисти вважали «нижчою расою».

Чому ж у свідомості закріпився образ Голокосту як виключно єврейської трагедії? Бо єврейська катастрофа була ретельно задокументована, а після війни єврейські громади та держава Ізраїль створили національний меморіал «Яд Вашем» як глобальний центр правди. Натомість роми не мали політичного центру, їхні громади були кочовими, без системного обліку ромських спільнот. Радянська влада додатково розмила правду, називаючи жертв «мирними радянськими громадянами».

Сьогодні постала інша загроза – «остаточне вирішення українського питання», проголошеного ідеологами рашизму. В їхніх текстах і виступах звучить відверта програма знищення українців як нації. Мовляв, «Україна не має права на існування», «українці – вигаданий народ». Ті самі формули, якими нацисти виправдовували геноцид.

Сьогодні, у час екзистенційної боротьби українців проти рашизму як найвищої форми нацизму, тема правдивої пам’яті набуває особливої актуальності. Пам’ятаймо Маріуполь, Бучу, Ізюм, де рашисти вчинили масові злочини проти цивільного населення. Це не лише воєнні злочини, а й спроба знищення українців як нації.

«Денацифікація неминуче буде й деукраїнізацією – відмовою від розпочатого ще радянською владою масштабного штучного роздмухування етнічного компонента самоідентифікації населення територій історичних Малоросії та Новоросії», – писав у квітні 2022 року російський пропагандист Тімофєй Сєргєйцев у статті «Що Росія має зробити з Україною».

Отакий собі сучасний аналог гітлерівського  «Endlösung der Judenfrage». Єврейський народ зміг зробити пам’ять про Шоа фундаментом своєї державності й глобальної ідентичності. Україна має взяти це за приклад. Вже і тепер, ще до безперечної перемоги над рашизмом, маємо взятися за створення власного національного меморіалу – українського, подібного до «Яд Вашем». Щоб з’явився простір збереження, узагальнення й осмислення пам’яті про жертви сучасної війни як основи національної ідеології.

А невідворотність суду в Гаазі для рашистських воєнних злочинців – це ще одна складова цієї правди. Як Нюрнберг став символом покарання нацистів, так і Гаага стане символом покарання рашистів. Це не питання «чи буде», а лише – «коли».

Голокост як пам’ять про Шоа і Пораймос. Голокост як дзеркало нашої сучасності. Український меморіал жертвам рашизму як свідчення перемоги, священне місце збереження правди. Для себе, для світу, для прийдешніх поколінь.