Україна ввійшла в епоху парадоксів. Вони безконфліктно уживаються в нашій свідомості, як ліва і права півкулі в черепній коробці. Посол Німеччини в Україні Ернст Райхель заявив про можливе проведення виборів на окупованому Донбасі до відновлення Україною контролю над кордоном з Росією. Що тут зчинилося! Верховна Рада терміново ухвалила осудливу заяву, гера посла викликали в МЗС, а президент Петро Порошенко публічно відповів, що «проведення виборів на окупованій території за присутності окупаційних іноземних військ є твердо абсолютно неможливим».

Але ж Україна веде активну торгівлю з окупованою територією. Чи, даруйте, обмін товарами, як делікатно пояснив у Верховній Раді міністр енергетики Ігор Носалик. Ми скрізь називаємо ДНР-ЛНР терористичними і злочинними об’єднаннями, а Верховна Рада ще у березні 2015 року, за часів головування у ній Володимира Гройсмана, визнала східні райони окупованими.

Обурений словами німецького посла, один із лідерів фракції «Блоку Петра Порошенка» у Верховній Раді Олексій Гончаренко на знак протесту розмалював уламок Берлінської стіни, встановлений біля Посольства ФРН у Києві. Але нардеп від  того ж таки блоку Ірина Луценко запропонувала вважати, що Росія здійснює «ефективний контроль над окремими районами Донецької та Луганської областей», що можна трактувати, як приховану відмову від визнання окупації Донбасу.  Ірина Луценко пояснила, що про «ефективний контроль Росії» йдеться у постановах Кабінету міністрів і запропонувала вживати цей термін, як правильний. Може запальний депутат Гончаренко не те «розмальовував» ?

Коли бійці добровольчих батальйонів і народні депутати України почали блокаду торгівельних шляхів з окупованим Донбасом, із різкою заявою виступив керівник українського уряду Володимир Гройсман. Виявляється, вугіллю від бойовиків немає альтернативи.

«Там же наші люди, їм треба роботу і зарплату, а то голодні візьмуться за зброю і поповнять лави бойовиків», – такі чи схожі пояснення залунали від міністрів і провладних політиків. Але якщо там наші люди, якщо режим окупації не заважає з ними торгувати, то чому б не провести для них вибори за умови дотримання стандартів безпеки і права? Підозрюю, що саме такою логікою послуговувався німецький посол, коли відповідав на запитання під час прес-конференції у Харкові. Чи враховують урядовці і представники депутатської більшості, що свій «ефективний контроль» Росія здійснює, вбиваючи наших воїнів? Невже такі вбивства перейшли для нас в розряд хоч трагічної, але безальтернативної дійсності? Чи наші владці, називаючи Донбас «це наша земля, це наші надра, всі підприємства зареєстровані на українській землі – нашій, контрольованій», – чи наші чесні і непідкупні владці усвідомлюють, що після таких заяв  ми усі мимоволі стаємо співучасниками злочинів донецьких терористів? Що наша «контрольована» Укрзалізниця, «зареєстрована на українській землі», там, на Донбасі, підвозить не лише нам вугілля, а й танки і гради «шахтарям і трактористам»?

Куратор батальйону «Кривбас» Микола Колесник розповів про це в ефірі телеканалу 1+1: « Хлопці дізналися, що Укрзалізниця обслуговує ОРДЛО і проводить разом з окупантами селекторні наради. Укрзалізниця забезпечує транспортування військової техніки, боєкомплекту й особового складу з Росії! І коли били по Авдіївці, усе це підвозила Укрзалізниця! За наші з вами податки!»

«Потрібно переходити на інші види вугілля, потрібно робити багато інших речей, але це все займає час, а люди хочуть сьогодні ввімкнути світло, сьогодні підігріти їжу, сьогодні користуватися побутовою технікою”, – повторює Прем’єр-міністр.

Кажучи «люди», Володимир Гройсман, очевидно, піклується про тих батьків і рідних, чиї діти і близькі загинули, захищаючи Донбас і Україну від ворога чи ще й досі знаходяться в полоні у бойовиків? Виходить, ми обміняли життя героїв на своє благополуччя, на можливість «підігріти їжу»? Але найстрашніше, нас переконують: все нормально, іншого виходу немає, так триватиме й далі. І тому українська поліція разом з «тітушками» йдуть проти українських добровольців, що блокують «чесну» торгівлю з Донбасом.

Звісно, можемо говорити, що дії добровольців пахнуть анархією і банальним піаром. Повна блокада, наприклад води, буде прямим ударом по українському Маріуполю. Та й брак дефіцитного антрациту б’є по нашій енергетичній незалежності. Але для цього і врахували у вартість вугілля «доставку із Амстердама», щоб можна було закупити його за кордоном. Чому ж уряд не налагодив його поставку? Чому не спромігся на модернізацію ТЕС з переведенням їх на вугілля, якого вдосталь у західному басейні? Якщо завтра не ми, а бойовики почнуть антрацитову блокаду, уряд піде до них на уклін? А те, що бойовики не розраховуються за спожиту електроенергію, хіба не б`є по нашій економіці, по всіх нас високими тарифами?

Держава, замість того, щоб сприйняти виклики і дати правильну відповідь, ховає голову у словесний пісок. Ховається за фрази про «наших людей» на окупованих територіях. Якщо хтось плекає мрії, що торгівлею ми втримаємо заколотницький Донбас, здобудемо симпатії тамтешніх мешканців, то він глибоко помиляється. Ми демонструємо слабкість. А звичай того краю – ставати на бік сильного. Ми повинні прийти  до наших громадян сильною державою, де панує закон, а не кулак.

Не лише Україна торгує з ОРДЛО. Через Маріуполь йде експорт металопродукції із заводів Ахметова до Європи. Ми сприяємо діяльності незаконної влади, робимо її легітимною і відповідальною перед мешканцями регіону. Ми зміцнюємо віру сепаратистів у необхідність повної незалежності. Два роки тому натхненник окупації Криму і донбаського заколоту, «прем’єр» самозваної ДНР, росіянин Олександр Бородай стверджував, що сепаратисти не захопили Маріуполь, бо такі домовленості з Ахметовим. Порт залишили олігархові, щоб він вивозив з окупованої території продукцію своїх підприємств, а навзамін підтримував сепаратистів продуктами.   Не знаю чи було саме так, але ахметівські каравани йдуть на Донбас регулярно.

Зрештою, звідки така впевненість, що, купуючи вугілля, ми стримуємо перехід працездатних робітників у військо окупантів? Припускаю протилежне. На тих шахтах, якими так опікується наш уряд, на бригаду працюючих, припадає ще одна «бригада», яка в окопах під Авдіївкою отримує «шахтарські зарплати». Зрештою, під виглядом видобутого на зареєстрованих в Україні шахтах нам можуть поставляти вугілля з копанок, які контролюють бандити. Що це, як не пряме фінансування тероризму ?

Неправда, що гроші люблять тишу. Найбільше збагачуються на війні. Україна підіймає ціну на алкоголь, а на Донбасі ще з мирних часів лишилися потужні  горілчані заводи. Тамтешнє виробництво, не сплячуючи податків, має копійчану собівартість. Йде контрабанда різних товарів і з Росії. За великі гроші можна купити ключі до найміцніших замків і налагодити перетік товарів на велику Україну.

В умовах війни будь-який товар стає дефіцитом, а значить росте в ціні. І дуже швидко цілком виправдана і благородна турбота про наших людей на окупованих територіях стає показухою, прикриттям незаконної  торгівлі, обростає «кровосісями» – по обидва боки розмежування. Чим довше триватиме окупація, тим більше з’являтиметься глитаїв, зацікавлених у тому, щоб «ні миру, ні війни».