Гомонів  столичний Майдан. У гамірному натовпі  ледве розібрав «змістовний» діалог поліцейського з іноземцем. Той щось торочив про столи («stolen», вкрадений) та ще якісь незрозумілі речі. Служитель правопорядку бігав очима, шукаючи невідомо звідки підтримки, і лише повторював :«Ай дон андерстенд».  Проскануваши  ситуацію, зрозумів, що в іноземного гостя поцупили гаманець і він просить поліцейського зареєструвати заяву, щоб страхова компанія відшкодувала  50% збитків. Намагаюся допомогти стражеві правопорядку. Зрештою той не витримує – посилає мене, як «розумного», разом з іноземцем у відділок.

А там прориваємося крізь допитливі і насторожені погляди правоохоронців до слідчого. Той пояснює: потрібен представник посольства, для офіційного перекладу.

Телефоную товаришеві, непоганому знавцеві англійської. Прошу, щоб той побув перекладачем…

Після тривалого спілкування вже й слідчий нітиться, кличе «перекладача»  у коридор, «покурити». Потім товариш розповів: намагався чи то довідатися, чи переконати: «Воно вам треба? Хтось бачив, як того небораку обікрали?  Чи взагалі-то був у нього гаманець? І чи був він з грішми?»

Нова пропозиція дочекатися-таки представника посольства інтуристові не вельми сподобалася. За послуги офіційного перекладача, мовляв, потрібно платити, а в нього ж грошей катма! Можливо, у відділку він залишить заяву не про крадіжку, а про зникнення грошей? Для страхової…

Вирішили, що напишемо заяву вже завтра, бо якраз тієї миті повідомили про серйозніший злочин, і слідчий негайно виїхав на місце події…

І от наш Майкл мало не зі сльозами на очах прощається до завтра. А «завтра»… не приїхав. У «есемесці» пояснив: мовляв, не витримає ще одного раунду боротьби за справедливість. Попросив вибачення, а на знак подяки пообіцяв надіслати нам різних англійських монет.

А тепер сумнів бере мене. Чому ж він так легко здався?