Він називає себе «агентом позитивних змін у Верховній Раді». Тридцятип’ятирічний киянин Олексій Мушак, обраний за партійним списком БПП, входить до парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин і до міжфракційного об’єднання «Єврооптимісти». Останнім часом його прізвище зустрічається в багатьох медійних публікаціях – передовсім там, де йдеться про перспективи земельного ринку в Україні. Олексій Мушак – гарячий і активний його прихильник. Сказати, що надбав цією позицією аж надто велику підтримку колег-депутатів, було б перебільшенням. Утім применшувати коло його сподвижників у парламенті теж неправильно: 55 народних депутатів підписали подання в Конституційний Суд про визнання неконституційним мораторій на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення. Як прокоментував на своїй фейсбук-сторінці сам ініціатор цього подання Олексій Мушак: «55 депутатів вбиваютьосиновийкіл в комуняцький декрет про Землю Ульянова-Леніна».

Українська земля отримає волю

– Олексію Петровичу, рішучість, яку Ви і Ваші однодумці намагаєтеся нині задати процесам запровадження ринкового обігу сільгоспземель, викликала неоднозначну реакцію багатьох політиків, експертів, аграріїв. Цей прискорений темпоритм мимоволі схиляє до порівняння з відомим твором Михайла Зощенка, де підприємливий герой повторював як мантру: «Тут главное – все продать, и быстро!»

– Наша земельна реформа триває вже понад 26 років. Якраз ті мої колеги, які просували її до цього часу, тепер побиваються, що у нас, виявляється,погіршується родючість ґрунтів, стають гіршими соціальні умови на селі і таке інше. Я не брав якийсь високий темп. Я просто мав чіткий план – із самого початку. Почати дискусію, і почати її фахово. Якщо є концепції – сформуйте їх, будь ласка, в законопроекті, і тоді будемо дискутувати. Всі кажуть що нам потрібно: заможні селяни, прозорий реєстр, відсутність концентрації і багато-багато іншого. Але давайте вводити це у законопроекти – тоді з’явиться предмет дискусії. А так виходить, що ми «за все хороше, проти всього поганого».

«Продати все» – я ніколи такого не казав. Я тільки наполягаю на тому, щоб дати таке право. Це трішки різні речі. І наше подання в Конституційний Суд стосується саме цього права. Це не про швидкість земельного ринку. Тому нікуди не спішу, маю чіткий план і передовсім наголошую на правах, а не на тому, що і як продавати.

– Тобто, з Ваших слів слід розуміти так, що земельний ринок завтра чи післязавтра не почнеться?

– Навпаки, його якраз треба невідкладно починати. Я нині можу чесно дати пораду, за яку мені ніколи не буде соромно. Ті, хто хочуть купити українську землю, обробляти її, мати у власності,– готуйте, знаходьте гроші: земля, так чи інакше, найближчим часом буде вільно купуватися і продаватися. І ще одна порада– для малих сільгосптоваровиробників, для фермерів. Виходьте з «ніші» технічних культур: соняшнику, кукурудзи, сої! Переходьте в «ніші» виробництва органічної продукції, садівництва, ягідництва! Саме там для вас перспектива. Бо через 10-15 років те, що стосується технічних культур, оброблятимуть роботи. Це не якийсь футуризм, це вже реальність.

 «Ринок спонукатиме людей працювати ефективніше»

– Ви не боїтеся, що такими різкими і доволі напористими пропозиціями дасте чималий «бонус» усіляким популістам чи й опозиційним силам, які у цьому дражливому питанні реально спроможуться на потужну суспільну підтримку?

– За продовження мораторію до 2018 року, як відомо, проголосувало 297 народних депутатів. Які ще аргументи потрібні популістам? Жодних! Ці люди – хтось уже 10 років у політиці, як Ляшко, хтось 20, як Юлія Володимирівна… І весь час кажуть одне і те ж: село гине,.. олігархи винні… Багато хто з них уже встиг побувати у владі по декілька разів. І нічого ж не поміняли! Насправді, вони зацікавлені в тому, щоб українці були бідні. А інакше такі політичні сили не будуть нікому потрібні. Візьміть ту ж таки Аграрну партію. Їй 20 років, а вона не має своєї концепції земельного ринку.Вони кажуть: ми, мовляв, напрацьовуємо.Це, мені здається, несерйозно.

– Але ж нинішнє керівництво партії неодноразово висловлювалося проти ринку землі. Принаймні на цьому етапі.

– Якщо хочеш принести щось для держави і запровадити нове, то треба ж казати не про свої політичні уподобання, а про те, що справді необхідне державі. Я, чесно кажучи, гордий, що разом з колегами ми почали цей процес. У нас є чіткий план, ми його рухаємо. У нас є концепція, бачення… Можливо, не ідеальна, але запропонуйте, будь ласка, іншу. У нас є законопроект, є подання в Конституційний Суд,є, зрештою, публічна аргументація. А проти нас поки що – єдині аргументи: «українська земля – це свята матір, її не можна продавати». Тоді питання: а чому ж її можна в оренду здавати, якщо вона «матір»? Не зрозуміло…

Томуя не боюся надати комусь додаткових аргументів. Для мене все чітко і давно зрозуміло. Визнаю, що взятий мною темп дещо перевищує звичний. Але разом з тим вважаю, що 2017 рік – це саме той час, коли повноцінний ринок землі необхідно запровадити. Бо потім Верховна Рада піде на вибори, а в час передвиборчої гарячки вона буде, як завжди, «за все хороше, проти всього поганого». Ринок землі у цю популістську канву точно не впишеться. Погоджуюся, ринок принесе комусь дискомфорт, затеспонукатиме людей працювати ефективніше. Бо те, що відбувається нині, – це по суті визискування природного багатства землі, її родючості.І дуже низька земельна рента. Саме на дешевизні використання землі і базується сьогоднішній відносний успіх вітчизняного аграрного сектору. Все! А я кажу: українська земля має коштувати дорого. Давайте дорого за неї  платити, але інтенсивно працювати.

– Люди звикли мислити аналогіями. На жаль, часто невтішними. У нашому випадку маємо сумний досвід майнової приватизації 90-х. Чим вона скінчилася – відомо: руїною. Чи «ринковизація», переділ землі не запустять знову цей руйнівний маховик?

– Це один із розповсюджених нині міфів. Люди чомусь вважають, що з відкриттям ринку землі ми будемо знову щось приватизувати. Нічого цього не буде. Земля давно приватизована. Вона вже має власника, але він обмежений у своїх правах, бо позбавлений змоги купувати і продавати, себто повноцінно розпоряджатися своєю власністю. При цьому існує тіньовий, так званий сірий ринок, деформований: є 4-5 схем, за якими вже можна купити землю. Тому відкриття ринку насправді покращить існуючу ситуацію. Бо якщо нині гектар ріллі можна купити, умовно кажучи, за тисячу доларів, то, як показує практика інших країн, упродовж перших 2-3 років функціонування ринку вартістьземлі збільшиться у 2-3 рази. За умови ринку матимемо по-справедливості дорогу землю.

Ясна річ, ніхто нікого не примушуватиме її продавати. Люди просто отримають не це право.

– Багато знаних фахівців земельних відносин не безпідставно вважають, що одна із наріжних проблем ринку землі криється не у процедурі продажу, а у процедурі купівлі земельних масивів. Іншими словами – кого наділять правомпридбавати землю.

– Це справді серйозна тема для дискусії. Є ілюзія, що із запровадженням ринку українці одразу ж почнуть масово збувати землю. Але наша історія свідчить протилежне: українець рідко коли бажав продати ґрунтець, він зазвичай хотів його придбати.Нинішня ситуація, повторюся, позбавляє його такого права. Парадокс: українець нині може купити землю у США, Великобританії, Іспанії, Австрії, інших країнах, але не може зробити цього вдома.

А на запитання: «Хто може купити нашу землю?» є проста відповідь: той, хто має гроші. В законопроекті 5535, який я підготував разом з колегами, там є чіткий порядок. Спочатку продаємо державну землю. Нині 100 тисяч гектарів державних земельних масивів фактично вимиваються з державної власності. Цю землю краще продати, щоб держава отримала реальні кошти. За нашим законопроектом, на першому етапі продавати землю мають праводержава та об’єднані громади. А купувати перші 2 з половиною роки – лише громадяни України. Ми передбачили обмеження і щодо концентрації земель, і на походження капіталу. Два з половиною роки – це більш ніж достатньо, щоб невеликі, справжні фермери, не ті, які нині орендують 5-10 тисяч гектарів землі, скористалися первинним правом купити землю. Після цього маємо відкрити земельний ринок у повному обсязі, і для юридичних осіб. А це означає, що туди заходитимуть великі кошти. Іноземцям пропонуємо надати право купувати земельні наділи в Україні аж із 2030 року. Вважаю, це доволі збалансована процедура, яка дозволяє,з одного боку, дати комусь первинне право для придбання землі, а з іншого –забезпечити справжню її ринкову вартість, щоб громадяни, які мають бажання продати свої наділи, отримали за них справедливу ціну, а не так, як зараз.

«Я лобіст здорового глузду»

– Ваші опоненти не особливо церемоняться в аргументах проти. Читав про те, що ви і Ваші колеги-однодумці, підготувавши згадуваний законопроект, заледве не прямо лобіюєте настійну вимогу невідкладного ринку землі від МВФ, як донора України. Звісно, не просто так, а нібито освоюючи якісь спеціалізовані гранти…

– Запевнюю: не отримував на це жодних грантів. Зараз не хочу розкривати усіх карт, але як тільки ми ухвалимо цей законопроект, обов’язково опишу, як це все відбувалося. Так, я справді знайшов партнерів-однодумців, які поділяють мої цінності. Ми разом, 55 народних депутатів, підготували відповідне конституційне подання. Тому це не якась «ідея Мушака», а колективна позиція. За великим рахунком – це первісна ідея українця: мати свою землю і розпоряджатися нею по праву. Я не лобіст МВФ. Я лобіст здорового глузду. Я вмію рахувати. Якщо маємо прекрасну землю, одну з найкращих у світі, і гектар її коштує тисячу доларів, а у сусідів гірша за якістю земля у 5-10 разів дорожча, – значить, ми щось робимо неправильно.

МВФ, звісно, вказує на наші проблеми. Справді, аграрна, пенсійна реформа – це те, що ми повинні невідкладно запровадити. Бо це в інтересах України. Так, явикористовую аргумент МВФ для досягнення своєї мети. А що в цьому поганого? Я переконаний, що ця реформа повинна відбутися. І вірю, що вона може якісно змінити на краще життя в Україні. І для цього знаходжу однодумців.

– Отже, настійна рекомендація МВФ і Ваш законопроект – це чистий збіг?

– МВФ уже 10 років настійно рекомендує Україні запровадити ринок землі. І весь час ми знаходили можливості «пропетляти». Не вважаю таку тактику правильною і в інтересах України. Тому я б не прив’язував МВФ до нашої законодавчої ініціативи. Я спілкувався з їхніми представниками, знаю їхню позицію щодо земельного ринку, але не чув від них рішучого ультиматуму: мовляв, не втілите земельну реформу – ні цента не дамо.

– Ініційоване Вами подання в Конституційний Суд 55-ти народних депутатів про визнання неконституційним мораторію багато експертів називають суто тактичним ходом. Проясніть ситуацію.

– Коли 297 народних депутатів ухвалили продовжити мораторій до 2018 року, я, відверто кажучи, відчув депресію. Розумів, що може минути ще п’ять років, і ми нічого тут не поміняємо. Якщо помітили, на це рішення вже не було тієї традиційно-захопленої суспільної реакції. Навпаки, є суспільний розпач. Особливо – серед економістів, серед людей, які готові робити бізнес в країні. Це, може, і спонукало мене підготувати відповідний законопроект. Але я чітко розумію, що Верховна Рада ніколи просто так не проголосує за будь-який земельний законопроект. Тому що вона досить популістська, а земельне питання вважається «токсичним». І я почав розбивати міфи про цю «токсичність». Звісно, разом з колегами-однодумцями, з командою народних депутатів.

Подання до Конституційного Суду – з одного боку, тактика. Бо, на мою думку, це має стимулювати народних депутатів серйозно замислитись. Адже йдеться про обмеження прав і свобод – як не крути, а воно ж є. І якщо проти цього обмеження не голосує Верховна Рада, його може відмінити Конституційний Суд.

А з іншого боку – це і стратегія. Якщо Конституційний Суд відмінить мораторій, матимемо максимально ліберальний ринок сільгоспземель. Тому, з огляду на таку перспективу, краще вже нам, депутатам, запропонувати свою модель, хай вона буде із запобіжниками, поетапна і з усім іншим.

– Але ж є 14-та стаття Конституції, яка чітко вказує, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

– …А закон теж може порушувати Конституцію. У цій же статті ясно записано: «Право власності на землю гарантується». А тепер прочитаймо статтю 41 Основного Закону: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю…» А мораторій якраз забороняє розпоряджатися. Тому він суперечить цій конституційній нормі. Так, ви маєте продавати-купувати землю згідно із законом. Себто сплатити мито, зареєструватися в державному кадастрі… Оце і є «виключно відповідно до закону». Але закон не має права забороняти вам розпоряджатися своїм майном. Тому мораторій порушує і 14-ту, 41-шу статті Конституції.

– Вважаєте, що зможете цими доводами переконати Високий суд?

– Наша позиція досить аргументована. Я детально консультувався з юристами, з колишніми суддями. І це подання – не спосіб «засвітити себе». У мене є чітке розуміння, як досягти земельної реформи.

– Чимало фахівців, з якими довелося про це подання поговорити, схильні вважати його маневром, спробою схилити більшість депутатів поміняти своє негативне ставлення до земельного ринку.

– Давайте повернемося до цієї розмови через 3 місяці – подивимося, чи це тактичний хід, чи стратегічний. Повторюю: він і такий, і інший. Але передусім – це сильний хід.

«Великого продажу землі не буде»

– Ви як професійний математик, очевидно, могли б змоделювати, скажімо, перші кілька років функціонування земельного ринку в Україні. Що від них очікувати?

– Великого продажу землі не буде. Свої земельні ділянки реалізують, може, до 5 відсотків власників. Земля, як показує практика, у перший рік ринку виросте в ціні десь на чверть.А за два роки здорожчає удвічі. Є такі дослідження по інших країнах. А далі – дивлячись як. Все ж таки на початках великий бізнес не заходитиме – у нас дуже маленькі паї. Спершу проведемо одну консолідацію земель, потім – ще одну. Але перші два роки будуть дуже важливі для економіки: сюди почнуть повертатися гроші.

– Варіант «хотіли як краще, а вийшло як завше» виключаєте?

– А що може бути гірше? Те, що землю купуватимуть? Так її і зараз купують!

– Але ж оце «законодавче непорозуміння», на яке можемо наразитися.

– Є Земельний кодекс. Там ясно написано: ви маєте право купувати і право продавати. І виписано, як це зробити. Цього більш ніж достатньо.

– Відкривши земельний ринок, збільшивши вартість землі, яка неминуче вплине на собівартість сільгосппродукції, – чи не поступимося конкурентам на світовому аграрному ринку?

– Це не зменшить наш експорт. Просто в агрохолдингів, фермерів зменшиться маржа і це змусить їх іти в інтенсивне виробництво, нарощувати врожайність. Й інвестувати в землю, дбати про ті ж таки системи поливу, а не просто паразитувати на її природніх ресурсах.

– Ми згадали дві статті Конституції, що стосуються земельних відносин, алеє ще й третя – стаття 13, яка визначає землю як об’єкт права власності Українського народу.

– До речі, жахлива стаття. І її точно треба було б відмінити.

– Проблема в тому, що в умовах земельного ринку нинішня відсутність системного державного контролю за використанням земель сільгосппризначення може прискорити і так доволі масштабні процеси деградації ґрунтів.

– Навряд чи господар своєї землі, за яку заплатив реальні гроші, візьметься її бездумно експлуатувати, виснажувати. Інша справа орендар: покористувався чужим як зумів – і відрікся.

– Зникання сіл стало епідемією незалежної України. Чи не додасть цієї біди земельний ринок?

– Не може проживати в селах 33 відсотки населення. В розвинених країнах цей показник коливається від 5 до 15 відсотків. Від індустріалізації нікуди не дінемося. І від мегаполісів. І від укрупнень районів. Село має розвиватися не за рахунок аграрного сектору. Ця галузь неминуче стане високотехнологічною, обмежуючи кількість працівників. Село має розвиватися за рахунок туризму. Або як екологічно здорове середовище для проживання. Побудувати хороші дороги, пустити швидкісну електричку – і люди житимуть там, за 150 кілометрів від міста, куди їздитимуть на працю. Так як це, скажімо, у Парижі: 40 хвилин їдете з дому на роботу електричкою, ще 20 – в метро.

– Але в наших умовах така міграція лише збільшить армію безробітних.

– Як тільки під землю можна буде залучати ресурси, ті, хто хоче працювати на селі, матимуть змогу використати механізм застави землі для придбання техніки, посівних матеріалів чи засобів захисту рослин.

А міграція населення і так є. Створити гідні умови життя на селі можна тільки розвиваючи інфраструктуру. Для цього потрібні гроші. А їх може дати ринок землі – не те, що ми торгуватимемо землею, а те, що буде розвиватися економіка і надходитиме більше податків.