Повернулися з вояжу у совок – наче з фільму жахів при соціалізмі. Але все по порядку. Вирішив поїхати в Крим, навіч побачити усе, що там відбувається, і заодно вирішити свої старі справи. Тільки найвідважніші екстремали можуть нині їхати туди автівкою, але я це зробив. З Одеси трасою до Армянська (Чонгар, Каланчак, Медведка), далі у черзі на обох КПП. Машину ретельно оглядають, навіть щілини під капотом. Заповнивши всі документи, швидко пройшов наш КПП, в’їхав на територію анексованого Криму. И тут почалося! «Цель поездки?.. что везёшь?», дивне і смішне для мене питання «есть ли конфеты и сколько?» Далі взялися за мій фотоапарат. Довго допитувалися «зачем я все фотографирую», врешті-решт примусили всі фото видалити. Після тривалої перепалки стер світлини з кордону і черг на переході. Череватий російський прапорщик, від котрого разило цибулею, увесь цей час лякав, що мене можуть депортувати з Росії, і то назавжди. Зрештою, коли я йому сказав, що для мене це не велика проблема, він притих. Біля КПП прямо на трасі  побачив неголених «ряженных» –  «русских казаков» з вибалушеними, червоними від перепою очима, брудних. Оточили джип з київськими номерами, щось галасливо виясняли з водієм… Дай Боже тому парубку від них відчепитися, в гіршому випадку можуть і джип одібрати…

Після тригодинного стовбичення на «русской границе» рушив нарешті в Крим. Дороги нічим не відрізняються від «материкової» України, зрідка зустрічалися дорожні робітники зі старою українською технікою. З усього видно, Росія не поспішає  оновлювати технологічний парк, що здійснює ремонти тутешніх шляхів.

Бензин в Криму дешевший, заправки теж усі з часів України. Принаймні нових російських заправок не зустрічав.

В окупованому Росією Криму через перебої с електроенергією банкомати працюють від автономних генераторів: шум від них страшенний і скрізь – біля заправок і магазинів.

Півострів – окупаційна зона: військові скрізь. Засилля військової техніки. Враження ніби  в Криму  тотальні військові навчання. Вояки вештаються при повному екіпіруванні з автоматами напереваги. Поводяться нахабно, не зважають ані на дітей, ні на літніх. Можуть заїхати БТРом прямо на тротуар чи нагло стати посеред дороги – і всі мусять терпляче ждати, коли вони зволять звільнити проїзд. Було б таке у нас, давно стояв би натовп обурений, який вказав би їм їхнє місце. А тут усі мовчать, бо не дай Боже щось сказати вголос.

Швидко ж «перевиховали» окупанти кримчан – від СВОБОДИ і сліду не лишилося. Тут, в Криму згадав: 18 травня – День пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу. Того дня 1944 року з півострова в Середню Азію було відправлено перший ешелон, ущерть забитий кримскими татарами. Всього ж із родового гнізда вирвали і насильно вивезли у чужу чужаницю майже 240 тисяч чоловік. І тому сьогодні на кожному закутні тут стовбичать військові і п’яні «казаки» із «самооборони». Видовисько страхітливе.

Я у Феодосії. Триколори тут скрізь – великі і маленькі, з гербами и без, від маршруток до хатин на диких пляжах. Дивуються навіть прибульці з Росії. Найбільший намальовано на стіні одного з цехів оптичного заводу, що виготовляє чи то приціли, чи прилади нічного бачення. Гірше триколорів – тільки георгіївські стрічки.
Тут усе саме так – на вигляд збоку: півострів окуповано, місцеві прийняли окупантів, і багато з них досі роблять вигляд, що все нормально. А насправді нічого нормального. Взагалі нічого. Абсолютно.

Вирішив проїхати до моря громадським транспортом, бо всі дороги до берега чомусь перекрито. В маршрутках Феодосії аншлаг. Переважно бабусі з дітьми. Діти приїхали до моря, дітям не треба думати про політику. Два місця вільні, але дівчата, які сидять навпроти, поклали на них речі: зайнято. Так і є, за хвилину до відходу маршрутки заходять двоє – засмаглі, сухорляві, зсутулені, один в кепці, череп другого гладенько виголений. Обидва у футболках з портретом Путіна. Вмощуються. Бабуні стоять, зітхають, дивляться понуро – не на лиця молодиків, а на портрети.

По щирості, не впевнений, що тратячи гроші в Криму, можна поповнити бюджет РФ –  поки що півострів забирає у нових «хозяев» більше, аніж віддає.

…Зайшли в наше улюблене вже років з десять татарське кафе на набережній. Середина травня, друга половина суботнього дня, а в колись людному кафе жодного відвідувача. Крім нас – ані душі! І порожній пляж – куди око зирить… Красномовне видовище до слів про «багатого російського туриста».

Все дуже дорого, продукти в магазинах переважно російські, але іноді трапляються наші (чи не контрабанда?), ціни високі навіть на місцеве вино. Дешеві хіба що бензин та російські автомобілі.

Море. Рідне, любе. Солоне, тепле, м’яке. Ліворуч пагорби, праворуч скелі, і все добре, все як завжди, і щось про вічність і безкінечність, котрі завжди поряд. Але розвертаєшся, щоб повернутися – посеред  дикої бухти, на схилі намет, а над ним триколор, солдатня прямо на пляжі, а в небі постійно кружляють гелікоптери і над головою періодично пролітають зі страшенним гулом військові літаки.

Дуже багато стрічав понурих чоловіків і жінок з портретом Карлика. Але  у чоловіків, що у футболках з  Путіним, над самовпевненою посмішкою – порожні очі.

Насправді, весь Крим перетворився на совок.

Фотоапарат заховав: побачать, що знімаю, приймуть за шпигуна. Це тут закон. Їду в Ялту, хочеться побачити знамениту набережну. Дорога – видно, тільки почали ремонтувати.  В сезон тут, звісно, буде весело у заторах.

Ялтинська набережна перетворилася на руїну. Асфальт провалюється, велетенські тріщини. Небезпечні ділянки загородили. З 5 причалів працює один. Решта – в будь-який момент готові обвалитися, їх загородили металевим парканом. Плитка на центральній площі потріскалася. Будівлі облуплені, окрім кількох на набережній. Місцеві не дуже охочі до розмов, та коли я почав жартома хвалити, що «Россия подымет Крым», – отоді людей проривало…

Втім, у занедбаності Ялти винуватять міських і кримських правителів. Навіть уголос вимагають їх посадити. «Справа не в тім, що оце тепер загородили і будуть робити ремонт. До такого стану місто довело нинішнє керівництво Ялти, і ті, хто на чолі Сімферополя. Куди поділися наші гроші? Люди у нас убожіють, а Ялта перетворилася у глушину», – жалілася мені  мешканка Ялти. До нашої розмови приєднався чоловік. «Колись популярні кримські курорти пустують, і не скоро народ поїде до нас відпочивати. Всі прекрасно знають, що у нас проблеми не лише з водою, а й зі світлом. А тепер додалася ще одна: нова влада примушує всіх, хто приїхав на відпочинок, реєструватися в  органах муніципалітету, і якщо людина у них під підозрою (був на Майдані, писав у соцмережах не те, що подобається владі Криму), її можуть кинути в камеру ув’язнення  «до выяснения». То хто наважиться, приїде, якщо вони всіх, хто з України, підозрюють?

Люди, з якими спілкувався, постійно оглядалися, роззиралися довкола, в очах сидів страх. Якщо хочете пірнути з головою у минуле, в совкові роки остраху, раджу провести відпустку в Криму. Згадаєте, та ні – на власній шкурі відчуєте «шарм ностальгії» – те безчасся, коли у щасливих радянських відпочивальників не було права вибору ні на помешкання, ні на добрі ресторан чи кафе. Ви терпляче очікуватимете щастя, коли на кілька годин дадуть електрику чи гарячу воду. Коли за прикре слово про Росію, Путіна, кримські порядки, кинуте спересердя чи у подяку за «ненав’язливий сервіс», легко поміняєте ліжкомісце в курортному приватному секторі на нари в СІЗО. І Боже вас ізбав, зіштовхнувшись з місцевою поліцією, сваритися чи навіть сперечатися: на громадян України вони дивляться як бугай на червоне. Краще одразу запропонуйте їм хабара. Це вони приймають швидко й охоче, навіть можуть при вас тут-таки й порахувати величину вашої до них поваги. От поки вони рахуватимуть, постарайтеся, як кажуть в моїй Одесі, «зробити ноги». Бо затягнуть в дільницю і будуть вас тероризувати до чортиків в очах. Сам це відчув, коли спинили на трасі через дрібницю: не ввімкнув сигнал повороту (головна причина, звісно ж, – українські номери). Перетрусили всю машину, забрали  газовий таганок: аргумент – тупішого не бува: в Росії це заборонено перевозити в автомобілі.

Для себе вирішив. Раз-назавжди. Поки Росія в Криму – робити там нічого, з кожним роком там буде тільки гірше. Крим став сірою небезпечною зоною. Совок, але моторошний і безмежний.