Коли столичний бульвар стає дзеркалом українського парламентаризму.

У Києві з’явилася петиція з вимогою перейменувати бульвар Верховної Ради на бульвар Оззі Осборна. На перший погляд – жарт, насправді – це не просто крик розпачу. Це діагноз. І не лише українському парламентаризмові, а й суспільному терпінню, яке вже не витримує політичного театру «роздвоєння особистості».

Останні події навколо САП і НАБУ — політичний симптом глибшої хвороби. Це не просто криза. Це – атака на саму ідею парламентаризму. Ба більше, спроба знищити фундамент парламентсько-президентської республіки. Коли депутати голосують одне, а наступного дня – протилежне, це не «виправлення помилки». Це про те, коли бракує принципів, хребта, відповідальності. Йдеться не лише про дискредитацію окремих голосувань, а про спробу демонтажу системи стримувань і противаг, що є основою демократії. І якщо Рада перетворюється на збіговисько кнопкодавів, то чи не стає вона статистом, як «дума» на болотах?

Так, незалежність антикорупційних органів відновлено, але що з довірою? Репутаційні втрати – колосальні. І не лише для парламенту. Для всієї держави. Коли Україна бореться за виживання, підрив довіри до Верховної Ради – це удар у спину. Бо якщо інституції можна так легко зламати, то що залишається незламним?

Чому Оззі Осборн? Бо він – символ бунту. Це не про епатаж. Це – іронічна відповідь на політичну деградацію. Якщо теперішня Верховна Рада поступово втрачає ознаки державності, то, можливо, краще вже роковий бульвар із його музикою, свободою і фатальністю? Оззі – це хаос, але чесний. А не хаос, замаскований під порядок.

Петиція – це не просто заклик до перейменування. Це протест. Спроба сказати: бачимо, не мовчимо, не погоджуємося. І якщо влада не спроможна бути гідною, то народ знайде спосіб принаймні висміяти її.