– Жоден кримчанин нічого не втратить від возз’єднання з РФ! – кричали вони.
– У Криму буде набагато вищий рівень життя! – кричали вони.
– Крим відновлять як всесоюзну здравницю! – кричали вони.

Не можна сказати, що основні гасла 2014 року повністю не виконано. Кримчани не втратили у розмаху бандитизму, корупції, свавілля і неповазі влади до народу. Тих явищ, що змушують не розслаблятися і не думати про перехід від виживання до життя, стало більше. Крим нічого не втратив у розрусі, якої з 2014 року побільшало. Погані дороги і вбита інфраструктура не полишили кримчан. Рівень життя теж піднявся. Але не у всіх. Лише у недоторканних членів клану «кримського Мадуро».

Кримські «мадурята» правлять за умов, коли важко заховати свої награбовані великі  статки. На материкову Росію їх не пускають місцеві феодали, а на Захід вивести грошики неможливо через санкції. Ось і зберігають «мадурята» на чолі з «Кримським Сином Бога» сотні мільйонів доларів готівкою в особняках.

Крим відновлюється як всесоюзна здравниця. Але не для всіх. Для «Мадуро», його покровителів з Кремля і для тих, кому за російським станово-феодальним штатним устроєм належить житло біля моря. Щоб задовольнити потреби оцих «елітаріїв, у Криму масово вирубують парки, ліси, знищують пам’ятки архітектури. Замість колишньої краси виростають аварійно-небезпечні висотки, позбавлені смаку, особнячки та всіляке убозтво. У старовинних будівлях відкривають «магазинчики»,  де торгують кормом для тих, хто за становищем нижчий від «Мадуро». Тобто небезпечною «мімозою». Зате не нудно – люди шукають, де купити натуральні продукти, і відволікаються від потреби постійно захоплюватися кримським «Мадуро» і його партією «кримської весни».

Так, у Криму з’явилися  новий аеропорт і Кримський міст. Але злі язики плещуть, що їх не для народу збудували.  Якісь друзі якогось ще  казковішого за кримського «Мадуро» живого «феномена» в такий спосіб розклали федеральні мільярди до своїх кишень. А міст і аеропорт – лише побічні ефекти захоплюючого «розпилу» грошей.

Я не хочу  100500-й раз писати про бандитське відбирання земель і бізнесу, знищення дрібних підприємців і заробітки на вбивстві природи і радянської спадщини  чиновниками усіх рівнів  з кримським «Мадуро» включно. Про це в інтернеті тисячі статей, багато з яких – мої.

У 2014 році я 18 березня стояв у Ялті біля пам’ятника Леніну і слухав промову Путіна про возз’єднання Криму з Росією. Сльози на очі наверталися. Я думав: який класний чувак! Вперше за довгі роки керівник Росії прислухався до людей, зробив по-людськи і взяв курс на відновлення щасливого і справедливого суспільства. Я тоді так щиро вірив, так радів! Якщо б мені хтось тоді сказав, що нова влада буде знищувати мене загоном автоматників і під час збройного нападу виверне мою квартиру, вивезе всі особисті речі разом з паспортом України, а російський паспорт порве, я б не повірив. Я б у гніві кинувся на автора дурного жарту.

Так влада, якій і я в чомусь допоміг стати новою російською владою в Криму, привітала мене з п’ятиріччям подій 2014 року. Поліцейський спецназ 6 березня 2019-го намагався «закошмарити» мене дулами за журналістські розслідування злочинів команди Аксьонова, за критику системних проблем російської держави. Від мене в ультимативній формі зажадали припинити критикувати Аксьонова, піти до нього на роботу. На відмову відказали, що не стане моїх близьких і мене. Так я дійшов висновку, що жоден кримчанин не втратив у свободі слова – можна навіть озброївшись автоматами погрожувати смертю, і тобі за таке нічого не буде.

Однак, я зрозумів, що система влади Криму п’ять років трималася в тім числі і на мені. Я писав гострі статті, вимагав дотримуватися законів і засуджував знищення Криму. Люди завдяки моїм публікаціям вірили, що десь діють закони. Випускали пару і жили ілюзіями, що ми якось зможемо домогтися справедливості. А якщо б не публікації, то дуже можливо, що людський гнів ще два-три роки тому нагромадився б і вирвався на простори півострова. Вибачте, люди, за ці ілюзії, у які до 6 березня 2019 року вірив і я сам. Але все. Далі нехай влада без мене розбирається зі своїми нечистотами. 

…Так от, з нинішнім досвідом, потрапивши у 2014 рік, я б ніколи не став виступати за всі ті випробування і прикрощі, які у наступні роки випали на частину простих і багатьох непростих кримчан. Так, у цих труднощах я знайшов кількох прекрасних людей, подружився з ними. Але прекрасні люди не залежать від режимів, держав і національних ознак. Краса людської душі в тому, щоб залишатися світлою за будь-яких обставин. Спасибі тим прекрасним людям, з якими зводило життя впродовж  п’яти років.

Але знайомство з хорошими людьми – то особисті свята. Підстав для об’єднавчого свята 16-18 березня у Криму немає. Крим після п’ятирічного жорстокого експерименту врятує лише грандіозне диво.