Моя бабуся казала: «Щоб забути про зубний біль, треба затиснути дверима палець!»

Мабуть цю народну премудрість знають Президент і Прем’єр. Як зняти політичну напругу в суспільстві через постійне з дозволу сказати «оновлення» життя: нестримне зростання цін на продукти, карколомні стрибки тарифів на газ (уряд ще й не  візьме до пуття, як би це зробити, щоб збільшити тарифи і не отримати стусана від населення!), на електрику, комунально-побутові послуги, нестримне знецінення гривні тощо? Адже попри все олігархи продовжують збагачуватися і за рахунок держбюджету, і за рахунок пільг на енергоресурси, і завдяки торгівлі з Росією: транзит російських енергоресурсів та електроенергії до Криму, вантажні перевезення, грошові транзакції. Нема в Україні ані винних, ані відповідальних за хабарі, за незаконне вивезення закордон коштів, за контрабандні оборудки на митницях, в портах, на залізниці.

Пригодована прокурорсько-судова влада з усіх сил старається, щоб хлібодавці продовжували користатися «укоченими»  схемами, а якщо хтось з них геть знахабніє у рвацтві, – щоб таки устиг дременути  «на тихі води і ясні зорі» (звісно ж, за кримінальний  «відкат»). Лише тоді їх оголошують у розшук! Навіть кошти на рахунках ватаги Януковича українські служителі Феміди не здатні спрямувати до рідної казни! Зрештою, дочекалися постидобиська: європейські суди одна за одною скасовують санкції проти казнокрадів Януковича! А чого? Бо відсутні відповідні рішення українських судів! Все це відбувається на тлі викличного бойкоту судової реформи і розслідувань злодіянь проти Майдану, на тлі юридичної та фактичної недоторканності владоможних злодіїв. Влада створила умови, які змушують  справжніх реформаторів і патріотів України йти у відставку з високих урядових посад і з Генпрокуратури. Рівень недовіри населення до владних структур сягає 70 відсотків. У цивілізованих країнах це означає неминучу  відставку уряду.

А в нас? Затиснути пальця в дверях! Будь-що відволікти суспільну увагу  від урядово-парламентської кризи і необхідності невідкладно запровадити конструктивні заходи від провалу проголошених реформ.

Безумовно, сучасна урядово-парламентська криза виникла через політичну короткозорість керівництва. Адже задовго до звіту уряду було ясно, що західні куратори України заперечуватимуть відставку Яценюка і той боротиметься за крісло, «аки лев». Є в цьому, можливо, сяка-така логіка: в соратництві Президента поки що не видно справжніх особистостей, на яких одночасно погодився б Порошенко і поклався б Захід. Одні – відпрацьований матеріал,  другі – вчорашній день, треті – просто немічні. Яценюк, як не крути, – у сухому залишку.  Невже Президент цього не передбачав? Не певен. А от те, що міг сам такий «сухий залишок» змоделювати, – цілком припускаю. І вважаю це його великою помилкою. Рукотворний «балаган під куполом», даруйте за різкість, звів на пси нинішній парламент в очах суспільства: посилив внутрішньофракційну групівщину, протистояння між Верховною Радою і Кабміном, зруйнував коаліцію і створив реальну загрозу передчасних парламентських виборів. А це нікому не потрібно. Передовсім західним «патронам» України, які добре пам’ятають погибельні для України бої без правил «Ющенко-Тимошенко». Цим віддаляється перспектива кредитів МВФ, а це непоправні виклики для української економіки і соціальні потрясіння, якими тут-таки  скористається наш східний загарбник. Звісно, тоді Європа і США остаточно відвернуться від України.

Президент мав би приймати однозначні, рішучі, а не аморфні рішення. Вирішив відправити уряд у відставку – наполягай, аби не підігрівати в суспільстві напругу очікування. Це ж стосується і Генпрокурора. З якого дива процедуру відставки Шокіна перетворили у середньовічний придворний менует: з поклонами і реверансами? Чому після офіційно оприлюдненого настійного прохання Глави держави до Генпрокурора піти у відставку, той виклично пішов… у відпустку. Хто нині виконує його обов’язки? Суспільство гадає гадалицю, а на Печерських пагорбах – музична пауза, чергові реверанси і театральне розшаркування ніжками…

Стрясання повітря з парламентської трибуни, мітингова патетика і сценічні громи з блискавками Юрія Луценка, демарш «опозиції» і мляве зображення «гніву за лаштунками» депутатів з групи «Відродження» – все це лише посилило загальну глядацьку оскому від «цирку на дроті».  Бурхлива телефонна активність спікера  і Прем’єр-міністра під час виступів депутатів  не залишала жодного сумніву, що голосування за недовіру буде таким, як треба. Відтак вирішальні голоси БПП «проти» відставки уряду,  кількість тих, хто не голосував та ретирувався із залу, гарантували планове відродження «уряду камікадзе» із завбачливо намощеного попелу. Олігархи розіграли все як по нотах:  навіть непримиренна «опозиція» дресировано стала у потрібну стійку.

Двері привідчинилися, палець відпустили. Яка полегкість!

Президент багатозначно мовчить: ані слова критики чи осуду того, що відбулося у Верховній Раді. Прем’єр ще у сесійній залі сяяв, як новий золотий. Ще б пак –  на білому урядовому коні і в багряниці тріумфатора.  Хтось із депутатів хтиво потирав ручки, хтось театрально-байдуже одмахувався, хтось кривився, тримаючи у жмені пійманого облизня.

Завіса. Кінець першої дії.  А що у другій? Новий Майдан?