Будинком усюди розтікається приємний аромат. Заходите на кухню, і від гарячого духу щойно спечених пасок аж млієте!

Завжди мріяла потрапити туди, де особливо ретельно готуються до Великодня. І нарешті збулося. Мене, дитину столиці та шумних вулиць, зачаровувала у цій оселі кожна деталь. Найперше – справжня піч, бо тільки у ній тут випікають паски. Її розтоплюють дровами, лише дубовими, каже господиня. Дуб добре тримає тепло. Натопити піч так, щоб паска у ній не втратила пишноти, не підгоріла, – для цього треба терпіння й особливий дар відчувати тісто. В облозі вогню черінь поволі «засвічується», біліє. Вогонь спадає, жар розгортають – можна засилати паски.

Їх теж готують без поспіху, наче таїнство вершать. Ретельно і довго вимішують тісто, щедро вбиваючи туди яйця – воно аж золотиться від жовтків. Викладають у спеціальні форми, зазвичай чавунні. А перед тим чавунки змащують олією. Тут теж свій ритуал. Була неабияк здивована, коли Катерина Михайлівна, господиня оселі, дістала клуночок, а з нього витягла кілька гусячих пер. Зв’язала їх докупи, перемотавши білою ниткою. Помітивши мій подив, пояснила: так потрібно. «Саме білим перев’язом – не чорним, бо нині чорного в нашому житті і так багато». Оцим помазком і змастила господиня чавунні форми. Долучилася до тої праці і я: наливала у кожну форму трішечки олії і розподіляла її гусячим «пензлем» по дну і стінках аж по краєчка.

Потім Катерина Михайлівна поважно взяла шматок тіста, сформувала з нього щось схоже на м’ячик, умостила у форму. Тісто, що лишилося, розкачала тоненьким пластом, відрізала невеличкі шматочки, виклала на деку. Будуть коржики. Це, пояснює, аби відволікти родину від пасок: до їхнього освячення хай перебивається такими смаколиками.

А тимчасом разом з господинею готуємо оздобу для пасочок. Зі шматочків тіста робимо тоненькі круглі пластинки. Ближче до країв надрізаємо, приблизно 5-6 разів, кінці з’єднуємо. А в середину кладемо крихітний кружечок тіста. Виходить квіточка. Таких треба багато. А ще ліпимо з тіста листочки та колоски. Розтинаємо кінчиком ложки чи виделки. Катерина Михайлівна запевняє, що так її старі люди навчили. Готовими прикрасами оздоблюємо пасочки. Господиня заходилася збивати домашнє яйце, а впоравшись, всочила у цю пасту знайомий гусячий «пензлик» і ретельно змастила кожну пасочку. Саме верхівки, бо якщо бодай крапля цього затече до форми, то тісто залипне і паска до ладу не підніметься. Це ж саме зробили і з коржиками. Пасочки в паперових формах ставимо на деко. Легенько проколюємо кожну виделкою, щоб у печі з неї вийшла зайва волога, не порвала паску. Кочергою (предмет з довгою ручкою та чимось схожий на місцеву сапу) господиня розворушила жар. А далі в хід іде дерев’яна лопата, нею Катерина Михайлівна виставляє пасочки та деки з коржиками в гарячу піч. Нарешті прикриває затулкою черінь. «Тепер, – каже, – чекаємо 40 хвилин».

В очікуванні я ще встигла скуштувати домашню ковбаску. Звісно, розпитавши в господині всі подробиці приготування цієї смакоти. Час минув швидко. І коли знову зайшла до кухні, мої нюхові рецептори були просто в захваті: духмяне тепле дихання випічки, особливе, не те, до якого звикли. «Так щороку пахне наш Великдень», – не приховує задоволення Іванка, донька Катерини Михайлівни. Тепер і я зрозуміла значення коржиків, які ми робили. Без них встояти перед спокусою цієї паски було б неможливо.

По стінках чавунних форм господиня пройшлась ножиком і пасочка легко далася до рук. У пригоді знову стали гусячі пера. Одним Катерина Михайлівна легко проткнула бік паски: «Бачиш? – показала шпажку пера. – Сухенька, немає слідів. Значить, паска готова».

Красунь урочисто виставили на стіл. Деякі випікали без прикрас, потім, коли вони вихолонуть, їх прикрасять глазур’ю. Скуштували коржики: солоденькі, ніжні. З цукатами, які додають вишуканого смаку.

До аромату пасок, додалося пахілля печеного м’яса. Не купованого – домашнього. В українському селі це традиція: на великодньому столі має переважати своя продукція, приготована дбайливими господинями.

Отак волею долі, через війну здійснилась моя мрія побувати на сільському святі Великодня. Звісно, хотілося б, аби це святкування було за щасливих обставин, але…

Але Великдень – це світле свято. Тому віримо, що воно принесе нам переможний мир. І Воскресіння щасливої України.