Проведений днями у стінах столичного Грінченкового університету Міжнародний українсько-китайський форум «Ідеї Сі Дзіньпіна про державне управління» вкотре змушує замислитися над станом і перспективами розвитку відносин з цією державою-гігантом, амбіції якої стрімко зростають разом з її потенціалом. Серед виступів особливу увагу привернули аналітичні роздуми Павла Клімкіна, фахівця-міжнародника, нині не обтяженого дипломатичними умовностями і недомовками.

Ексголова зовнішньополітичного відомства України наголосив на необхідності «перезавантаження українсько-китайських стосунків у майбутньому».

«Потрібен новий стратегічний погляд, нові амбітні, зрозумілі для двох сторін цілі та перспективи. Вони мають бути коротко- та середньострокові, але також нам потрібна стратегічна дискусія про майбутнє наших відносин. Альтернативою цього підходу є інерційний розвиток наших відносин, тобто будемо рухатись уперед, але при тому не буде спільного амбітного розуміння куди хочемо прийти. Пам’ятаєте, коли Аліса зустріла Чеширського Кота і запитала: «Куди мені іти?», то у відповідь почула: «А куди ти хочеш прийти?» Ми спільно маємо запитати себе: куди хочемо прийти для майбутнього українсько-китайських відносин?.. Китай вийшов на світову арену як глобальний гравець у сферах безпеки, технологій, економіки. Так не було тридцять років тому. Це означає, що він почав встановлювати свої правила чи намагатися їх встановлювати. Як в регіональному, так і глобальному контексті. Або щонайменше активно впливати на цей процес. Те, що ми бачимо нині у великому Азійському регіоні, – це саме процес впливу Китаю. Більше того, останніми роками Китай дуже успішно створює глобальні інституції. Один з найкращих прикладів – Азійський банк розвитку, успішна інституція, з чіткою стратегією, не просто з розумінням того, для чого він створений, а з баченням, що він має робити в майбутньому, яка у нього додана вартість в розвитку стратегічних проєктів, яка співпраця потрібна, для того щоб ці проєкти були реалізовані».

Павло Клімкін заявив, що є послідовним прихильником того, щоб Україна активно брала участь в роботі Азійського банку розвитку.

«Звичайно, за нашим потенціалом ми не можемо приєднатися до всього спектру проєктів, але маємо не просто увійти з мінімальним пороговим капіталом, а обговорити з нашими китайськими друзями, партнерами один-два знакових проєкти, у яких могли б активно співпрацювати. Це завдання на найближчу перспективу».

Як наголосив пан Клімкін, створення глобальних інституцій і реалізація глобальних проєктів змінюють не тільки логіку українсько-китайських відносин, але й показують, що «ми успішно, але інерційно продовжуємо розвиток цих взаємин».

«Як Україна, так і Китай мають міркування стратегічного та геополітичного характеру, які вимагають перегляду нинішнього стану відносин. Я стверджую, що з точки зору геополітики як для України, так і для Китаю дуже важливо досягти нового рівня відносин. Для України підтримка з боку Китаю як політична, економічна, технологічна і гуманітарна дуже важлива в умовах збройного конфлікту з РФ. Звичайно, тут є міжнародна правова та політична позиція Китаю, яка завжди для нас була важливою на міжнародних майданчиках. Ми розуміємо, що Китай має брати до уваги свої відносини з Росією і свій стратегічний погляд. Ми не очікуємо і не вимагаємо від наших китайських друзів і партнерів зайняти позицію близьку до наших інших партнерів, таких як США та Євросоюз, але для нас дуже важлива збалансована і стратегічна позиція. Це має бути ключовим мотивом українсько-китайських відносин. Вважаю, що отримання тут стабільного і прогнозованого майданчика на перспективу, з точки зору присутності Китаю в Центральній Європі, має бути стратегічним пріоритетом на найближчу середньострокову та довгострокову перспективу. Те, що бачимо сьогодні зростання антикитайських настроїв в Росії, та й частково в Євросоюзі, робить саме Україну унікальною для нашої співпраці. Бо в Україні ніколи не було, немає і не буде жодних антикитайських настроїв. Для нас розширення співпраці з Китаєм має також стати безпековим чинником. Я б це сформулював у дещо спрощеному вигляді: більше Китаю, з великою ймовірністю означатиме для нас менше Росії і менше російської присутності, а також додаткові безпекові переваги. А масштабна китайська присутність має стати для Російської Федерації дуже важливим стримуючим чинником.

Я думаю, що сьогодні і надалі буде розмова про можливість транзитної співпраці. Ситуація змінюється у зв’язку з рішенням президента Туреччини про початок будівництва каналу «Стамбул». Це означає, що обмеження на судноплавство через Босфор будуть набагато менше стримуючими для товарних потоків, що значно збільшить значення України як хабу для Китаю. Причому не тільки в сенсі товарів, але і в сенсі послуг і технологій».

На думку Клімкіна, вкрай необхідно розробити «дорожню карту співпраці», провести її обговорення на рівні українсько-китайської комісії і прийняти відповідні політичні рішення.

«Очевидно, що політичні рішення потрібні, і це не технологічна справа про підготовку переліку заходів з термінами та сферами відповідальності. Крім того нам потрібні два-три знакових проєкти, які б показали потенціал українсько-китайських відносин. Один з них може бути інфраструктурним, інший – технологічним. Насправді, тут простір і для креативу, і для стратегічного бачення. У нас є багато хороших ідей і про спільне фінансування технологічних парків, і про парки секторальних технологій, але, на жаль, вони реалізуються дуже повільно. Вже не кажу про паузу у спільному виробництві освітнього і культурного контенту і навіть спільних фільмів, де була дуже достойна динаміка. Епідемія коронавірусу це зруйнувала. До цього потрібно повернутися, кількість контактів та обміну контентами має бути збільшено не в два-три рази, а на порядок.

Закликаю, щоб ми побудували новий системний стратегічний підхід до наших відносин – амбітний, який враховував би нові обставини. Маю на увазі геополітичні, економічні і технологічні. Ще раз наголошую: ідея про «більше Китаю в Україні» має для нашої країни не тільки економічний чи політичний, а й безпековий сенс. А для Китаю створює нові геополітичні можливості у ХХІ сторіччі».