День 1-й

Ранок. Прокинувся о сьомій, проспав 10 годин, лежав до восьмої, дивлячись в стелю, метикував чим би сьогодні зайнятися. Кортіло спробувати щось нове, скажімо, дофаміновий детокс. Справді, а чому б не випробувати на собі? Спостерігаю далі… Почуваюся, наче наркоман, просто аж нудить тримати телефон, постійно його скролити, щось дивитися: а може, там хтось раптом написав щось цікаве. Але я контролюю себе.

Вперше за тривалий час мав трапезу без відеоролика чи музики. Дивні відчуття. Після сніданку не знаєш, чим себе зайняти. Отак сидиш у порожній кімнаті…

Обід. Не знаю, чи правильно це, але в мене навчання на слуху, і поки не зрозумів, добре чи погано це для мене та мого голодування. Відчуття наркомана нікуди не зникло: мовби позбавили чогось і в мене просто ломка. Але затято контролюю себе.

Йду на тренування (реабілітацію), звісно, без навушників. Це цікаво – йти та спостерігати за всім, слухати, але й бути у своїх думках. Рухаємось далі, далі цікавіше… Дорогою на тренування присів на лавку і просто спостерігав за світом, людьми, автомобілями, роздумував про буття. Цікаве відчуття…

Вечір. Після тренування відчуваю себе змученим та втомленим, продуктивно попрацював, телефон в зал не брав, залишив в роздягальні, аби не відволікатися, час ніби сповільнився. Тепер дорога додому наодинці з собою. Йду через парк, вирішив присісти, порефлексувати. Сиджу. Слухаю дерева, пташок, собачок і тишу… Благодать.

Уже в ліжку. Повечеряв, прийняв душ, почитав перед тим, читаю й після. Прекрасні відчуття, за довгий час отримав задоволення від того, що я мився. Вражаюче. Бо завжди когось або щось слухав. Як фон.

Винагорода за день: солодкий сирок і мандаринка.

Сон. Заснути було важко, навіть дуже. Мозок ніби вимагав, аби щось ввімкнув і щось бубонило мені у вуха. Море думок в голові. Прокинувся о третій: просто збадьорений, гарно почуваюся… Приліг далі.

День 2

Ранок. У 7:30 я вже не спав, просто лежав із заплющеними очима. О восьмій розклепив повіки і просто дивився в стелю, аналізуючи свій сон і сьогоднішні заняття. Потреба перевіряти чи тримати телефон, схоже, звелася до мінімуму. Спостерігаю далі…

Денний сон. Почалися веселощі. Дуже крутиться голова, ніби тілом хтось управляє. Чи отямлююся, поки не зрозумів. Думок – океан в одну голову. Ніби розчиняюся. Відчуття, що божеволію…

Рятує читання, два розділи далися легко… Коли їв, прийшло осяяння, що люди – це таргани, якими управляють, змушують залежати, створюють їм рамки, і в будь-який момент можуть розчавити…

Прогулююся. Рушаю на зустріч з другом, неймовірно щасливий. Звісно, без навушників. Якоїсь потреби бути в телефоні, зовсім немає. Живемо.

Їду додому, один із найприємніших вечорів за останній час. Багато розмірковували про все на світі. Відчуваю себе прекрасно, ніякої ломки немає. Досі дуже багато думок…

Перекусив. Сходив у душ. Відчуття хороші, але під вечір кортить узяти до рук клятий телефон і скролити все підряд… Тримаюся. Сподіваючись, що вдасться заснути швидше, аніж учора. Винагорода: солодкий сирок.

Сон. Вдалося заснути швидше, ніж минулої ночі. Спав добре, виспався.

День 3

Новий день експерименту почався добре: телефон зранку вже абсолютно не потрібен. Спокійно все роблю без нього. А далі… Наростає відчуття, ніби чогось бракує. Якогось голосу, мелодії… Навколо тиша і я.

Вже спокійно поживаю трапезу і роблю рідні справи без музики та якогось голосу на фоні. Читання, воно рятує. Не помічаєш, як перегортаєш сторінку за сторінкою та як пролітає час.

Подрімав. Пообідав. Почуваюся добре, але знову з’являється відчуття нехватки чогось… Але, тримаюся. Все в моїх руках.

Прийшов на тренування. Дорогою підмивало ввімкнути знайомий трек та насолоджуватися… Музики дуже хочеться. Напевно, понад усе. Але стою на своєму,.. все о’кей,.. йдемо далі.

Тренування завершено. Я щасливий – вперше за тривалий час бігав та стрибав. Дуже радий, повертаюся наодинці з собою. Прийшовши додому, поїв. Помився. У ліжку розгорнув книгу. Дочитав розділ, з’їв йогурт, почистив зуби, і знову завалився у ліжко з книжкою. Почуваюся добре, плідно попрацював на тренуванні. Прогулявся додому. Траплялися дивні люди, ніби розмовляли з кимось, хоча поруч нікого не було… Цікаво.

За два дні, прочитав понад 100 сторінок. Вражаюче, але мене не відірвати від книжки – така вона цікава! Дочитую розділ. Винагорода: йогурт.

Сон. Непогано. Але не виспався. Завдяки книзі нагнав сон і був готовий заснути, але щось не вдавалося.

День 4

Ранок. Якщо це хтось ще читає, цікаво дізнатися, чи втомилися від рутини? Я ні. Адже щодня щось нове. Я все ще той, ким був, але відчуваю онову. Почуваюся добре, погода наводить смуток, але це не завада. Телефон уже потрібен лише для того, зайти туди на хвилин10, не більше. Спостерігаємо далі…

Поснідав. Уже години дві просто лежу в тиші наодинці з собою, зі своїм океаном думок. Це прекрасно, але важко, від цього можна схибнутися. Добре, що знаю себе, можу контролювати свої відчуття. До цього довго йшов, і , видно, недарма. Гуляв. Приємно і довго. Почуваюся трішки зніченим, не знаю причини, але в цілому все добре. Все більше дивуюся з людей. Відчуваю, що чужий у цьому в світі…

Їду додому. Вечеря – і за книгу. Вона дуже цікава, не можу відірватися. Насолоджуюся вечором. Відчуваю зажуру, але це тимчасово, сподіваюся.

Зрозумів, що коїться: скоріше за все впав дофамін. Те, чого прагну, відбулося через смуток. Вперше за довгий час вирішив набрати ванну. Прочитав ще чотири розділи, йду на бокову. Добре почуваюся, багато чого за цей час збагнув. Перезавантаження йде повним ходом.

Винагорода: вирішив дати собі трохи поспілкуватися з людьми, не знаю, наскільки це правильно, але я ніби нічого не отримав.

Знову довго засинав. Прокинувся без настрою, навіть злим. Не до кінця розумію, що саме відбувається, але припускаю, що знову бракує дофаміну.

День 5

Ранок. Пониклий, без настрою зайшов на пару. Не розумію, що взагалі роблю на цій планеті. Ніби не звідси, люди не викликають якихось емоцій, усі такі лицемірні, що аж гидко. Сумно… Але такий наш світ. Не залишається нічого, окрім боротися та протистояти цьому. Думок рій, думка думку доганяє. Але борюся, розбираю – задля цього й почав це голодування. Смішно за всім цим спостерігати і, наче сканер, бачити людей наскрізь. Всіх вас бачу…

Лежав, заснув. Прокинувшись, не розумів, хто я. Зараз все о’кей, ніби набрався сил. Снідаю-обідаю. До телефона геть не тягне. Думки про музику не полишають. Іноді бракує її – просто край. Тримаюся…

Пообідав, збираюсь на тренування. Почуваюся нормально, голодування проходить здорово. На багато речей уже дивлюся по-іншому.

Дуже плідно потренуався. Вирішив себе порадувати – купив печиво. Йду мовби мале дитя, радію смаколикові. Додому пішки, приємна прогулянка перед сном, відчуваю себе живим і щасливим. Зникло бажання ввімкнути інтернет та глянути, що ж там, може, хтось написав… Його просто немає. Щасливий…

Повечеряв. Прочитав розділ. Затим – у душ. Гарний настрій, давно не почувався так «натурально» сущим. Живу…

Заснув доволі швидко. Спав міцно. Вдалося прокинутися враз і цілком спокійно.

День 6

Гарний настрій з самого ранку, здивований. Почуваюся чудово, навіть не хочеться відкривати якісь додатки, щоб подивитися, чи написав хтось. Прекрасне відчуття.

Цілий день провів з братом. Це дуже круто, давно так приємно не проводив час. Вели бесіди на різні теми, сміялися, пили чай, потім зустрілися з другом, перекусили.

Щастя. Так можу описати сьогоднішній день. Почуваюся найсправжнісінькою людиною на планеті. Радий, що наважився на цей детокс, він дав змогу багато чого зрозуміти, осягнути «новим зором». Живемо…

Поки був в душі, спіймав себе на думці, що люди просто не вміють жити, вони проживають. Не цінують моменти життя, якими б вони не були. Навіть якщо це сумний етап, бо це знак, що перегодом буде легше, будеш веселішим. Життя підносить випробування, щоб ми сильнішали. Щоб кожен міг збагнути: все залежить від мене, як я із тим упораюся. Якщо спробуєш обійти, якось проігнорувати його, щось упустити – залишишся непорушно на цьому місці. Треба навчитися бороти будь-яку нісенітницю у нашому житті. І усміхатися. Тоді буде легше жити.

Винагорода: булочка з маком і сиром, неймовірно смачно.

Заснув досить швидко та спокійно. Спав добре, міцно, навіть виспався.

День 7

Ранок. Море мотивації щось робити, дізнаватися, діяти, розвиватися. Дуже хочеться покращити світ і просто ним насолоджуватися. Безліч думок. Про бажання взяти телефон мовчу, його немає. Як і бажання відкрити «Ютуб» і зирити в якийсь тупий контент. Відчуття – я просто відучився від цього всього, і потрібно заново набувати це. Але я вже не такий, відчуваю, що мені не потрібен лайно-контент. Хочеться розвиватися, рухатися проти сірої маси «дятлів». Я – не вони. У людей є всі можливості розвиватися. Просто люди люблять натовп, а натовп легко тупіє і робиться ручним. Люди злінувалися, хочуть просто фастфуд поглинати. Крапка. Критичне мислення – в одиниць. Ліньки думати, ліньки повноцінно жити. Надто багато охочих існувати. І деградувати. Весло, при «розважальному контенті». Вони, розумники, скажуть, що жити потрібно просто. То й нехай собі живуть, проживають просте до отупіння життя. Думають, у них багато часу і вони все встигнуть спробувати. Ні. Часу критично мало, з кожним днем його все меншає і меншає. Це важливо відчути.

Почитав зранку два розділи книжки. Вона замість телефона – це щастя і приплив енергії на цілий день. Прогулянка весняним сонячним містом. Цілоденна.

* * *

Мій експеримент завершився. Я не шкодую, що взявся випробувати дофаміновий детокс. Задоволений результатом. Перезапустив самого себе і тепер я – нова людина у старому рестайлингу. Дивлюся на життя іншим поглядом. Контролюю себе. Нарешті зрозумів, що телефоном треба вміти користуватися, щоб отримувати від цього користь і задоволення. Тепер навіть не уявляю, як повернутися до контенту для дурнів. Єдине – це музика, але з нею вже теж легше: переосмислив, як правильно її поживати.

Почуваюся умиротвореним, як сказав мій друг: відкрилися нові чакри, так і є. Мені вдалося самому себе зробити. Далі стежитиму і відкриватиму себе, бо далі ще стільки всього…