Цього дня заведено жартувати та розігрувати знайомих. Хоч він і не відзначається в жодному календарі, але його точно можна називати міжнародним. Його святкують в США, Англії, Німеччині, Франції, Скандинавії, на Сході, багатьох інших країнах. Україна не є винятком. Хоча називається він скрізь по-різному: від «Дня сміху» до «Дня дурня».

Трохи історії

Ті, хто не полінувався докопатися до першоджерел, стверджують, що спочатку цю дату відзначали в Індії та Стародавньому Римі як день весняного рівнодення. Традиційно люди влаштовували гучні гуляння та веселощі з жартами, щоб задобрити весну на гарний врожай.

Дехто припускає, що «День дурня» походить ще з античного фестивалю Деметрія, який відбувався саме на початку квітня. В основі свята – легенда про викрадення богом підземелля Аїдом Персефони – доньки богині Деметри.

Існує гіпотеза, що традиції свята походять із подій, описаних в Євангелії від Матфея, а саме з одинадцятої по п’ятнадцяту глави. За цим припущенням, Першого квітня (за новим календарем) відбулося Воскресіння Христове. Римська варта зіграла злий жарт: поширила чутки про те, що тіло Христа вкрали його учні. І від цих богохульників начебто й стартував День розіграшів…

За версією давніх слов’ян, початок квітня тісно пов’язаний з весняним рівноденням за Григоріанським календарем. День сміху вважався Днем пробудження домовика: мовляв, першого числа остаточно настає весна, охоронець домашнього затишку прокидається та наводить лад у хаті.

День сміху в усіх усюдах

Ранню письмову згадку про 1 квітня як «День дурнів» знайдено в англійській літературі, що датується XVII сторіччям. Хоча інші джерела стверджують, що свято існувало ще з 1564 року.

До другої половини XIV століття першого квітня Європа відзначала Новий рік. Пізніше французький король наказав святкувати його першого січня, але деякі піддані продовжували робити це за старими традиціями. Щоб відучити їх від цього, вигадали глузування «першоквітневі дурні». Стало модним їх висміювати та розігрувати.

Багато хто вважає, що корені свята виходять з середньовічної європейської «балаганної» культури – одного з елементів язичництва.

Римляни відзначали свято на честь божественного сміху одразу після весняного рівнодення. «Забави ці, які ми щороку влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів умилостивляємо забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом», – так писав римський письменник, автор «Метаморфоз» Апулей.

У Данії, Швеції, Норвегії та багатьох інших країнах поширені ісландські саги, які запевняють, що звичай обманювати першого квітня існує давно та введений самими богами (асами).

Давні індійці відзначали День народження богині Сіти сценічними виставами, де народ обманював одне одного, таким чином намагаючись привернути богиню до себе.

Найпопулярнішим жартом американців в цей день є кинутий на дорогу прив’язаний гаманець чи аркуш паперу, що чіпляється позаду з написом «Чекаю стусана», а в німців існує жарт «in den Aprill schicken», коли дорослі посилають дитину за тим, чого не можна принести.

У Словаччині та Чехії популярний вираз «Poslati koho z Aprilem» – синонім польського та литовського «Primaprillis». Ймовірно, що цей звичай прийшов від римлян із назвою місяця і що був частиною якогось таємного язичницького ритуалу.

Перше квітня в Україні

За деякими гіпотезами, до нас це свято прийшло з Німеччини на початку XVIII століття. Його ще називали Марією-брехухою – одним із прізвиськ Марії Єгипетської, святої XV століття, або просто «Брехливим днем». Цього дня дівчата дурили, аби управляти чоловіками.

Хоча українці – вельми дотепна нація, аби просто щось копіювати. Сміх та гумор не один раз рятував наш народ від напастей. Пригадаймо іскрометне, насичене дошкульним сміхом полотно Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». А «Енеїда» Івана Котляревського, а «Мисливські усмішки» Остапа Вишні, а гуморески Павла Глазового…

Я вирішила осучаснити першоквітневу інформацію – розпитала своїх близьких та знайомих, як вони проживають перший квітневий день.

«Перше квітня особисто для мене перестало мати особливе значення ще у шостому класі. Такий самий день, як і всі інші. Нині він відчувається хіба що на рівні мемів у соцмережах», – такої думки Анастасія Несенюк, студентка I курсу Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Майже такої ж думки і студентка-маркетологиня Київського національного економічного університету Марія Півник. «1 квітня особливо не святкую. Для мене це звичайний день, хоч і люблю сказати пару стандартних жартів, типу «в тебе спина біла», та, звісно, відправити усім друзям смішну анімовану листівку з жартівливими привітаннями».

Та й Валерія Постнікова, студентка I курсу Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка, не вважає цей день святом. «Просто нагода пожартувати зі своїми близькими або друзями. Але весело це тільки тоді, коли жарти нікому не шкодять».

Поділилася своїми думками й моя матуся, Юлія Ляпіна: «У мене це свято асоціюється з Днем Одеси. В місті це був вихідний, школярів раніше відпускали зі школи. Приїжджали туристи, українці та іноземці, Одеса на один день перетворювався на суцільний карнавал. Там завжди були «гуморини», паради, клоуни, люди, потішно вбрані, у перуках… В часи мого юнацтва це було світле свято. І зараз асоціації тільки приємні».

«День, коли жарти набувають особливий шарм. День, який дає змогу навіть серйозним людям зі всього світу щиро усміхнутися. Я намагаюся якомога більше розігрувати своїх друзів і близьких», – розповідає інженер-проєктувальник Максим Коломієць.

«Перше квітня для мене свято, коли можна не соромитися над кимось пожартувати та не боятися образити людину. Я сама завжди придумую різні розіграші, нехай це іноді й виходить невдало», – думка моєї сестри-школярки, Марії Ляпіної.

Є й ті, хто категорично не сприймає «День дурня». У студента I курсу Інституту журналістики Грінченкового університету Олександра Присяжнюка «День дурня» викликає огиду. «Це «свято» культивує примітивні уявлення про гумор та не передає атмосферу спілкування, через те що не розумієш, говорить твій співрозмовник серйозно чи ні. Цей день надто дитячий, переповнений бездарним гумором».

Анастасія Малярчук, студентка менеджменту Національного авіаційного університету доповнює: «1 квітня – це безглузде свято. Як на мене, в цей день нічого доброго не відбувається. Відзначати його не бачу сенсу. Я б зрозуміла, якби жарти були дійсно добрими, але я вважаю, що в 21-му столітті всі жарти – це сарказм, висміювання».

Ніби підслухавши всі ці вагання – святкувати/не святкувати, – громадська спілка «Народний музей України» цього року запропонувала цікаву ідеєю: заснувати свій День української усмішки. Але організатори пропонують відзначати його щороку не 1 квітня, а 21 березня – у день весняного сонцестояння. Ідея народилася завдяки археологічній знахідці доби Трипільської культури.

Виявляється, українська усмішка має найдревніші коріння у світі і веде до початків існування великої Трипільської цивілізації. Про це свідчить знайдена трипільська таріль із двостороннім розписом, на якій зображено найдревніші «смайлики» (чотири сторони світу). За оцінками експертів, артефактові майже 6 тисяч років. Нещодавно він з успіхом експонувався в столичному музеї «Становлення української нації»

Отже, в українців є шанс усвідомлено обрати радість. Бодай на мить подарувати собі та оточуючим найпростішу річ – усмішку. Щоб не шукати й не накликати жодних дурнів у цей весняний день, а просто – щиро усміхнутися, уявно перенісши через тисячоліття «смайлик» трипільців у день сьогоднішній.

А там, дивись, до нашого осмисленого свята доєднаються й інші народи.