Дякую Горбачову
За любов і ласку:
За четвертий вихідний
І сто рентген на Паску!
Пригадуєте цю сумну “частівку” тридцятилітньої давнини? Тодішнього першого травня, на День солідарності трудящих, наш етнографічний хор “Гомін” солідарно водив весняного “кропа” у Пироговому.
Під стінами німої трьохсотлітньої церкви співали, наче молилися:
Ой, веснонько-весно, що ти нам принесла?..
Принесла вам літо, зеленеє жито…
Навіжений вітер Чугайстром свистів у благенькій покрівлі, гнав дорогою шпетну куряву, церква зітхала вдовицею, а нам дерло горлянку, мовби рашпеля люто глитали.
Ой, не рости, кропе,
Високо та й у городі!
Ой, не ходи, старий,
Коло моїх та ворітечок.
Людей тоді у музеї кіт наплакав та й ті того разу коло нашої невиспіваної радості не затримувалися – бігли кудись за вітром, туди, де можна було нашвидкуруч розіслатися на газетці і сяк-так помаювати.
…По четвертій пленталися додому, нога за ногу. Чи то ми молотили, чи нас молотили. У тролейбусі серед люду тільки й мови хто де діставав «каберне» – святу всенародну панацею-заступницю від «мирного атома» розвинутого соціалізму.
А ввечері з двомісячним сином на руках вирвалися з нашої старозавітної комуналки із наглухо зачиненими гнилими вікнами на вітрисько, до батьків. За святковою чаркою тесть, який вистояв з принуки на Хрещатику, розповідав про Щербицького: щоб показати всьому миру хрещеному і нехрещеному, що у Києві все о’кей, комуністичний старець витягнув на трибуну свого малого онука. Хрещатиком тяглась вервиця “демонстрації трудящих”, гепали марші, рвали небо і перепонки верескливі мідні здравниці, а на помості під кривавими скам’янілими обчасами комуністичного ідола такими ж кам’яними тварами бовваніли правителі Української Радянської Соціалістичної “Ріжпубліки”.
Сотні зігнаних звідусюд столичних школярів, запрудивши Площу Жовтневої революції, з усіх сил синхронно зображали баталістичну картинку щасливого дитинства, а боввани на підмостках так само силувано імітували радість і замилування. Час од часу поодинці і попарно нишком пірнаючи під трибуну, аби там в імпровізованому номенклатурному буфеті змити чаркою-другою кляту чорнобильську насилку. І цей першотравневий Валтасарів шабаш наша телевізія демонструвала остумілому світові, намножуючи нашою колективною неадекватністю вселенський жах.
Отоді-то й народилася ця віршована мініатюра.
Залишити відповідь