Холодні пальці вистукували по клавішах піаніно наче востаннє. Їхні сміливі рухи було видно всім. Особливо тій чорній стіні озброєних людей, що ховалися за металевими щитами. Наче тигри на ловах, вони були готові накинутися щомиті. Напруга зростала. Висіла в повітрі. Фоном чулися якісь крики, галас. Супроти металевих щитів наростав дух свободи. Народ зі сталевим стержнем не готовий впасти. Все тільки починається.

Нота за нотою, юнак вкладав у гру душу. Хвилі турботливих звуків огортали, шепотіли мовою волі. Музикант був писцем почуттів, творцем острівця безпеки серед велелюдного моря неспокою. Львів’янин Маркіян Мацех узяв із собою цей інструмент, аби музикою надихати, підняти український дух волелюбного народу. Це був грудень 2013-го. Янукович ще при владі, а на вулицях ще мирний протест. Десь люди сміються, напевно згадують вичитані з газет анекдоти про депутатів і «двічі несудимого проффесора». Хтось мовчить, слухаючи музику, хтось совістить тих, що німують стіною за щитами.

Піаніно, яке на фото, придбали в інтернеті за символічні 700 гривень.

– Піаніно «Україна», і це теж символічно, – пригадує Андрій, знайомий Маркіяна. – Усе відбувалося дуже швидко: вдень купили інструмент, я привіз його в гараж до друзів-художників, вони хутко розмалювали його в синьо-жовті барви, зобразили на ньому прапор ЄС. Наступного ранку настроювач довів його до ладу, а далі інструмент повантажили на бус і завезли прямісінько на вулицю Банкову. Активісти зустріли його захоплено.

Про те, як народилося це історичне фото, Андрій розповідає з веселою іскринкою в очах:

– …І от мій товариш Маркіян уже має грати, а я – фотографувати. Але розумію, що чогось бракує. «Стілець! – каже товариш. – Нам потрібен стілець!» Побігли шукати. Забігли у кафе, в якому тоді попивали каву «беркутівці». Там нам стільця не дали. Виручив киянин, у якого мешкали активісти Майдану, – дав табурет, який теж увічнили на фото.

Маркіян Мацех під час знимкування справді грає на піаніно. Проте що то була за мелодія, Андрій не нагадає. Зізнається: надто тоді переповнювали емоції.

– Мені достатньо було стояти приблизно за метр до піаніста, щоб охопити кадром кордон спецпризначеннців, – пригадує Андрій. – Серед них переважали молоді хлопці. Вони трохи були в шоці від того, що відбувається. Дехто навіть невимушено усміхався…

Світлину опублікували у фейсбуці.

– Дуже швидко її стали поширювати користувачі мережі. І нам вдалося задумане – вона справді показала миролюбний настрій Майдану, – каже Андрій.

Три дні піаніно стояло на Банковій. Пограти на ньому могли всі охочі.

– А далі його перевезли на головну сцену Майдану, – снує спогади Андрій. – Люди виконували на ньому найрізноманітніші мелодії – від класики до сучасних композицій.

Синьо-жовте піаніно стало символом миру, непереможного і величного. Символом України, сталевої волі народу. Воно співало мелодіями свободи, які наснажували, єднали, гріли душі тих тисяч, яких зібрала у столицю людська Гідність.

Згодом з дозволу Андрія і Маркіяна легендарне «Піаніно Свободи» забрали представники української діаспори на інший континент.

– Товариш каже, що тепер воно зберігається у приватній колекції українця, котрий живе у Техасі, – підсумовує Андрій.