Протягом року на Закарпатті в заплаві річки Тиса та її приток працівники Держекоінспеції та районних управлінь водного господарства виявили 86 стихійних сміттєзвалищ.

Край, знаний як всеукраїнська оздоровниця, буквально задихається від сміття. Наразі в області немає сміттєпереробних заводів. Фактично заповнені два полігони твердих побутових відходів (в Ужгородському та Мукачівському районах). Особлива біда на верховині: там забруднюються вразливі гірські екосистеми, витоки річок.

– Ми всі зацікавлені в тому, щоб Закарпаття розвивалося найперше як край туризму і рекреації, щоб саме це формувало основний заробіток нашого регіону, – наголосив директор Національного природного парку «Синевир», депутат Закарпатської обласної ради Микола Дербак, відкриваючи нараду за участі представників об’єднаних територіальних громад регіону, місцевих підприємців, які працюють у туристичному бізнесі, волонтерів, працівників парку. – Через засміченість територій втрачатимемо туристів: вони оберуть для відпочинку інше місце. Тому найперше маємо самі бути зацікавлені, щоб наш край став чистішим, привабливішим. Цю проблему не розв’яжемо без активної підтримки людей ОТГ, громадськості, підприємців. Днями на КПП зупинили машину: підприємець вивозив у гори три мішки сміття. Виправдовувався: мовляв, забув лишити його вдома. Зрозуміло, хотів цей непотріб десь укинути в річку. Нині лісова охорона фактично не займається своєю роботою, бо змушена збирати і вивозити сміття.

Вода несе його вниз, й окраса Тереблянської долини мальовниче Вільшанське водосховище перетворюється на гігантське сміттєзвалище.

– Коли приїхали сюди, не повірила в те, що побачила: така краса і такий жах в одному місці, – пригадує екоактивістка з Мукачева, ідейна натхненниця волонтерського проекту «Chysto.de» Лєна Жук. – Ми прибрали ту територію, де зупинилися на відпочинок, виготовили дерев’яні таблички, повісили їх на мотузках, щоб не забивати цвяхи в дерево, зробили так, щоб наші звернення до відпочивальників привертали увагу. Через кілька місяців повернулися. І що ж? Та сама картина: повсюди сміття, а з трьох наших табличок лишилась одна…

Волонтери разом з екоінспекцією пройшлися берегами водосховища. Шар пластикових пляшок, бляшанки, купи битого скла зі слідами вогню: хтось намагався підпалити, чудово розуміючи, що скло не горить.

– Це все можна було здати на переробку, – каже Лєна. – Нашим людям бракує інформації й освіченості. В Албанії здовж доріг теж багато сміття, але річка й море чисті, бо люди живуть у гірський, кам’янистій місцевості, шанують і бережуть воду. А у нас господар хоче, щоб на обійсті було чисто, і тому везе свій непотріб у ліс, викидає у річку, щоб «очі не бачили». А все це безслідно не зникає: послід цієї «охайності» – густо на берегах Вільшанського водосховища.

Екоактивісти заходилися організовувати масові прибирання узбережжя й акваторії водосховища. Тепер це називають екопікніками. Тобто трохи відпочити, розважитися, для розминки потанцювати, взяти участь у руханках, а потому гуртом попрацювати. Днями відбувся завершальний цього року 11-й екопікнік.

– Тут завжди весела, дружня атмосфера, особлива синергія між людьми, добра справа та правильний відпочинок, – пояснює Лєна Жук. – Ми цінуємо внесок кожного у порятунок Вільшанського водосховища. Для нас усі рівні, і це принципово! Хтось може дати більше, а хтось тільки власний час та присутність, хтось може всіх нагодувати, хтось надати автобус, хтось придбати мішки, а дехто – вдихнути нових сил музикою. Хтось пише матеріали, знімає сюжети, фотографує, створює відеоконтент… Але кожен вклад неоціненний! Саме тому, звітуючи про захід, згадуємо всіх його учасників. А вони приїздять з різних міст. Рушійна сила – з Мукачева, проте маємо волонтерів з Виноградова, Берегова, Львова, Ужгорода, Києва. Та найцінніші для нас учасники – місцеві жителі Синевирської і Колочавської громад.

Особливо цілеспрямовано працюють на утилізації сміття у верхів’ях Тереблянської долини мешканці Колочавської ОТГ.

– Орендуємо машину, яка кожен тиждень їздить і збирає сміття, – розповідає керуючий справами виконавчого комітету громади Василь Малета. – Створили пункт прийому вторинної сировини: приймаємо пляшки, скло двох видів. Цим займається наш підприємець, пункт працює щодня. Екологічна культура населення – це проблема. Але впливаємо, роз’яснюємо…

– Ми не ставимо за мету забрати непотріб з Вільшанського водосховища і перевести його на іншу ділянку планети, – зауважує Лєна Жук. – Самі переконалися: дві третини зібраного сміття можна переробити. Тому наші екоактивісти його сортують і здають на переробку.

За підтримки адміністрації національного парку почали приймати, сортувати, вивозити сміття і в Синевирській ОТГ.

У країнах євроспільноти назагал понад половину відходів переробляють. Найбільших успіхів у цьому досягла Швеція: там переробляється аж 99% сміття. За оцінками експертів, в Україні на переробку повертається лише 4% відходів. Найбільша проблема – сортування.

«Почни із себе!», – вважають у Національному природному парку «Синевир». Спеціальні урни для кожного виду сміття тут встановили там, де буває найбільше туристів: поблизу озера Синевир і у Реабілітаційному центрі бурого ведмедя. І це подіяло: люди самотужки сортують сміття по контейнерах.

Отак переконливо працівники парку доводять місцевим і прибулим: сортувати сміття не так складно, але надважливо. І для природи, і для економіки.