Олександр Махов… Саша… Український журналіст, воєнкор, доброволець, герой нашого часу… Тепер у нашій вічній і вдячній пам’яті.
Ввечері 4 квітня, під час чергової повітряної тривоги, Україну сколихнула жахлива звістка про його загибель.

…Знайомство із Сашком відбулося у листопаді вже далекого 2019 року. Тоді він зустрічався з нами, студентами столичного Університету Грінченка. Пізніше, у грудні, дав мені інтерв’ю для видання «Грінченко-інформ». Був абсолютно щирим, усміхненим, натхненним, відвертим у своїх висловлюваннях. Таким його знатиму завжди.

Він народився у Луганську, там прожив щасливі роки, там у нього народився син. А коли 2014-го у його рідне місто вдерлася війна, без вагань пішов обороняти свою домівку, своє місто від рашистів. Залишившись без підтримки рідних та близьких. Майже рік провів на передовій у зоні АТО як військовий, а пізніше повернувся туди вже як військовий журналіст. «Журналіст» – так його називали побратими, так у нього була підписана його каска, що її він носив до свого останнього подиху.

24-го лютого 2022 року росія розпочала цинічне повномасштабне вторгнення на територію України. В той самий день, Сашко опублікував на своїй сторінці у Instagram пост, про те, що він йде обороняти Україну від загарбників. Це було виключно його вольове рішення, рішення справжнього чоловіка.

Лише три тижні тому, 17 квітня, Олександр відсвяткував День народження. На полі бою. Йому виповнилося 36. Попереду було насичене яскравими моментами життя, мрії та плани. Він мріяв одружитися зі своєю дівчиною, зі своєю Настею. Мріяв про донечку Єву та планував відсвяткувати наступний День народження на березі Атлантичного океану.

Він загинув під Ізюмом, на Харківщині, від обстрілів окупантів. «Вірте в ЗСУ» – такими словами «Журналіст» завершив свій останній пост у соціальних мережах. Саша завжди був патріотом своєї держави, завжди підтримував своїх побратимів, як на полі бою, так і поза ним. Завжди пишався здобутками України та вірив у перемогу.

Сум і біль… Щирі співчуття всім близьким та рідним Олександра. Важко повірити в таку втрату. Тепер Сашка не буде поряд із нами фізично, але він житиме у нашій пам’яті та у наших серцях. Увесь світ пишається нашими героями та чекає на перемогу разом із Україною.

Вчора в України стало на одного янгола-охоронця більше. Сяй яскраво, наша зіронько! Ми завжди будемо тебе пам’ятати!

Слава Україні! Слава Героям! Неодмінно переможемо – це буде іТвоєю, Сашко, Перемогою!

(останній пост Саші)

(пост 24-го лютого)