З-поміж меломанів доволі популярним є журнал «Rolling Stone». Його історія починається з 1967 року. Становлення  журналу припало на зародження жанру heawy-metal, до якого редактори і критики ставились упереджено. Довгий час музикантів, які грали важку музику, просто ігнорували, що, звісно ж, не додавало популярності новому музичному напрямку. 

Це, так би мовити, передісторія.  А тепер оцінка цього журналу за музичними здобутками року, що минув.

100 найкращих вокалістів усіх часів

Першість у списку найкращих вокалістів усіх часів за критеріями журналу «Rolling Stone» посідає Арета Франклін.

Питань нема, велика жінка, вишуканний голос, потужний вокал. Можливо, вона справді на своєму місці. Справа в іншому, а саме у невиправданому культі гурту «Beatles». Це легендара група, з легендарними музикантами, але це не означає, що вони кращі завжди і всюди.

У цьому топі Пол Маккартні на 11-му місці, Джон Леннон – на 5-му. А тепер дивимося: Фредді Мерк`юрі – 18-те місце, а такого вокаліста, як Ян Гіллан, взагалі не включили до списку. Одного з найкращих вокалістів, якого особисто я, включив би в чоловічку десятку, нема навіть у їхній сотні.

Це я до того, що в списку на 19-му місці бачимо Боба Марлі. І тут виникає питання, за якими критеріями «ліпили» цей список? Яким чином Пол Макартні на11-му, а Фредді Мерк`юрі на18-му, чому Джон Леннон – 5-й, а Яна Гіллана забули! В цьому списку також бракує: Діо, Ерік Адамс, Клаус Майне, Лара Фабіан.

І це з імен найочевидніших, я вже не згадую таких виконавців, як Лейс Стейлі чи Брюно Перет`є.

100 найвеличніших виконавців усіх часів

З-поміж найвеличніших виконаців пальма першості (хто б сумнівався?) – за The Beatles. Враховуючи їхній вплив на музику загалом – можливо. Але як на мене, то я б не називав серед найвеличніших когось одного. Я б виокремив двох чи навіть трьох. Так було б справедливо.

Бо, знову ж таки, поміркуймо: які критерії здіймають музикантів на вершину? Може, вплив на слухачів, на розвиток музичного мистецтва? Тоді «Eminem» вплинув, ну, дуже на багатьох, проте він у цьому списку… 83-тій.

Можливо, перегнав свій час? Але якщо так, то чому тоді «Led Zeppelin» лише14-й? Чому немає «Shoking Blue»? Натомість Літл Річард – на 8-му місці. Хто чув це ім`я? Особисто я довідався про такого виконавця, скрупульозно перебираючи матеріал для цього огляду. Те саме і з гуртом «The Band», про який уперше чую.

Чому в цьому зірковому списку немає «Judas Priest», а «Black Sabbath» тільки на 85-му місці? Адже саме ці два гурти є засновниками жанру heawy-metal. А гітарист «Judas Priest» Кей Кей Даунінг першим почав використовувати однакові гітарні рифи на двох гітарах одночасно, аби звук був кращим.

500 найкращих альбомів усіх часів

Тут першість за альбомом «Sgt.Paper`s Lonely Hearts Club Band» (The Beatles). І це справді хороший альбом, але є не менш гідні. Наприклад,  альбом «The Dark Side of the Moon» (Pink Floyd), який, утім, лише на 43-му місці. Або, скажімо, альбом «Paranoid»(Black Sabbath), що посідає 130-те місце. «A Night at the Opera» (Queen) – аж на 230-му місці, а попереду – вісім альбомів The Beatles.

«Led Zeppelin IV» (Led Zeppelin) – на 65-му місці. «Californication» (Red Hot Chili Peppers) – на 399-му. І знову питання: чому всі ці без перебільшення легендарні альбоми опустились нижче, аніж, скажімо, «Music From Big Pink» (The Band), про який ніхто нічого не знає, і який «всівся» на козирне 34-те місце!

500 найкращих пісень усіх часів

Подумаймо, як вибрати найкращу пісню? Зважаючи на те, що кожна людина має свої смаки! Отже, якою має бути пісня, щоби вважатися найкращою, – складного аранжування чи простого веселою/сумною? Питання – які не мають відповіді.

Наприклад, «Imagine» Джона Леннона – третя у цьому рейтингу. Бездоганна пісня, але чому серед п’ятисот пісень немає пісні про землю Майкла Джексона, яка схожа за структурою з піснею Джона.

Думаю, після цих публічних думок фанати мене зненавидять. Але продовжу.

«Smells Like Teen Spirit» (Nirvana) – на 9 місці… Чому так високо? Через глибокий текст? Не думаю. Я просто не знаю чому? Знають, певно, лише ті, хто взявся оцінювати те, що має дуже умовну і дуже неоднозначну ціну.

І насамкінець – про зв`язок журналу «Rolling Stone» та рок-гурту «The Rolling Stones». На перший погляд, між ними немає нічого спільного. Завважмо: серед найкращих вокалістів Мік Джаггер на 16-му місці, серед найкращих альбомів «Exile on Main St.» – сьомий, з-поміж найкращих пісень «(I Can`t Get No) Satisfaction» – друга. Начебто перших місць немає, але в кожній номінації вони – серед найвеличніших, що насправді дуже сумнівно.

Таким чином, топи дуже й дуже дивні. Важко збагнути, хто і за якими критеріями їх складав. Найкращі –  переважно американці та британці. Нехай висновки робить кожен для себе.